Валентина Семенівна, намагалася допомагати. Та дочка весь час поправляла її. Те не так поклала, то не так взяла. Данилку не чіпай, нехай не звикає до рук. Помалу Валентина Семенівна із чоловіком відступилися. Все не так, то самі нехай.

Богдан і Людмила вирішили після весілля жити у батьків дівчини. Наймати квартиру дорого, а в них трикімнатна, місця вистачає. А молоді в цей час збиратимуть гроші на купівлю квартири. Добре, що мама і тато Людмили погоджуються. Спочатку все було добре. Комунальні платежі ділили на половину. На продукти гроші також вносили на половину, а в іншому кожен собі. Жили добре, мирно.

Через рік молоді повідомили, що чекають дитину. Радості не було меж. Нарешті довгоочікуваний онук. До народження онука вирішили приготувати дитячу кімнату. Зробили ремонт у найменшій кімнаті. Для дитини місця вистачить. В призначений термін народився хлопчик. Богдан і мама Людмили до приїзду із пологового дівчини з немовлям, купили ліжечко, візочок, пелюшки, і все що потрібно. Чекали Людмилу із сином.

З появою малюка тихе налагоджене життя закінчилося. Наразі всі навколо маленького Данилки. Мама Людмили, Валентина Семенівна, намагалася допомагати. Та дочка весь час поправляла її. Те не так поклала, то не так взяла. Данилку не чіпай, нехай не звикає до рук. Помалу Валентина Семенівна із чоловіком відступилися. Все не так, то самі нехай.

В цей час молода пара із сусіднього під’їзду шукала няню для своєї донечки. Вони обоє займаються бізнесом. На довго не залишиш. Валентина Семенівна дізналася про них і запропонувала свою кандидатуру. А що, дочка не допускає до онука. А в чужих людей няньчитиме, ще й гроші матиме. Людмила, коли дізналася, спочатку зраділа. Не буде мама роздавати поради, які зовсім не потрібні.

Та вже через деякий час зрозуміла, що поспішила відрадити маму від онука. Хлопчик бідовий, непосидючий. Весь час у русі. Людмилі перепочинку немає. Увечері Богдан прийде допоможе. А вдень немає кому. Тато також перестав цікавитися онуком. Іде гуляти з мамою, якщо та телефонує, що на прогулянці. От і прогулюються з чужою дитиною. А до свого онука їм байдуже. Одного разу сказала мамі. А вона не розуміючи дивиться на Людмилу.
– Ти сама нам не дозволила гратися з Данилком. Що не так? Ми відступилися. Виховуй сама.

Людмилі на те нічого відповісти. Але син росте, допомога потрібна. Добре було коли мама гралася б із Данилком на вулиці, а Людмила робила свої справи. Так ні образилися. І розраховуватися з роботи не збирається. Няньчиться з тією дівчинкою мама, ще й хвалиться, яка вона гарна та слухняна. Неначе свого онука немає.

А Валентина Семенівна говорить своєму чоловіку, що Людмила хоч і дочка, але сидіти з Данилком не збирається. Нещодавно Людмила просила маму побути з онуком, а вони з чоловіком поїдуть до друзів на два дні. Валентина Семенівна не погодилася. Нехай маму Богдана просять, її не ганяли від онука.

Оцените статью
Валентина Семенівна, намагалася допомагати. Та дочка весь час поправляла її. Те не так поклала, то не так взяла. Данилку не чіпай, нехай не звикає до рук. Помалу Валентина Семенівна із чоловіком відступилися. Все не так, то самі нехай.