Сніданок почався зі cвApku. Ангеліна розбила тарілку. Вона завжди так робила, коли її щось не влаштовувало. Валерія не знала, як вплинути на доньку. Намагалася слідувати порадам сучасних психологів. Говорила з донькою лагідно та спокійно. Спробувала продемонструвати свою довіру і підтримку. Валерія говорила виключно лагідним голосом. Як сказала одна з психологів: «Будьте дитині другом і вона обов’язково до вас прислухається».
Новомодні поради не допомогли. Ангеліна досі гупала дверима, била посуд та кричала до мами. Тоді жінка обрала інший метод. Старий, добрий п асок. Бабуся радо підтримала таку ідею.
— От я знала, — говорила стара, — що маму треба слухатися, інакше вона всипить. Тобі давно пора привчити її до порядку. От вона себе так поводить, бо дисципліни немає, а п асок одразу привчить і навчить!
Три рази п аска діставала для діла. Результат короткотривалий. Після, Ангеліна два дні ходить спокійна, а потім знову влаштовує концерти. Валерія шалено втомилася від цього підліткового бунту. Кожна розмова переростала в спір. Будь-яка фраза могла спровокувати дівчинку на новий конфлікт.
Врешті-решт, Валерія не витримала.
— Та що з тобою відбувається?! – Гаркнула жінка.
Донька завмерла на декілька секунд. Не очікувала такої реакції від мами.
— Чому ти забороняєш мені бачитися з батьком?!
— Що?..
— Я говорила з ним по-телефону. Він сказав, що не приїде до мене, бо ти забороняєш нам бачитися! Чому ти така зла? За що ти його нен _авидиш? А мене за що?
Донька вибігла з хати гупнувши дверима.
Валерія постояла якусь мить, а потім нервово засміялася. Так от воно що? Батько попрацював. Можна було одразу здогадатися, що то його рук справа. Нагородив доньці небилиць. Вона ж не знає свого таточка так само добре, як Валерія.
Валера завжди обіцяв приїхати. Він запевняв, що обов’язково візьме доньку до себе на вихідні. Колишній дружині важко самій з дитиною. Він все чудово розуміє. Звісно допоможе! Клявся і божився, але наставали вихідні, в нього різко з’являлися плани. Директор викликав на роботу. Бабуся захворіла. В когось дитина народжується. Причин не приїхати було безліч.
Перший час, Валерія ображалася. Змирилася після того, як колишній чоловік не приїхав до дочки на День народження. Їй мало виповнитися п’ять років. Тоді жінка збрехала доньці, ніби татко захворів, тому не може приїхати. Не хотілося засмучувати дитину на її свято.
На кожен захід Валерія заздалегідь придумувала якусь небилицю. Вона точно знала, що Валера не прийде. Ангеліна була малою і вірила мамі. Потім виросла. Почалися запитання. Багато запитань. Валерія часто губилася. Не знала, чи варто говорити доньці правду про батька. Вона його любить і чекає. Валера ж навіть не знав скільки дочці років. Його не цікавило, в яку школу вона ходить. Взагалі не знав, ким мріє стати його дитина. Жив у своє задоволення.
— Я поїду до батька сама! – Повернувшись додому, сказала Ангеліна.– Це остаточне рішення і ти мене не зупиниш.
Донька пішла в кімнату за речами. Вона зібрала маленький портфель. Взяла все першої необхідності.
— Все інше мені тато купить! – Твердо промовила Ангеліна.
Валерія намагалася зупинити доньку. Куди це вона сама поїде? Їй лише чотирнадцять років! Вона ні разу не їздила так далеко. То сусіднє місто. Батько на неї не чекає.
— Чекає! Я вже дзвонила до нього. Все. Бувай!
Жінка спробувала ще щось сказати, але бабуся її зупинила.
— Тихенько. Нехай поїде і на власні очі побачить який її таточко.
Тиждень Валерія ходила з важким серцем. Донька не дзвонила. Нічого не писала. Цілковита тиша. Може правда Валера чекав на неї? Якщо це так, то матір тепер буде злом номер один. Бабуся зберігала спокій та впевненість.
Казала:
— Вона скоро приїде назад. От побачиш. Буде плакати і вибачатися. Хано-хано вона свого таточка краще пізнає. Прилетить до мами!
На другий тиждень, пролунав дверний дзвінок. Дочка одразу притулилася до мами. Гірко плакала і жалілася. Багато жалілася. Батько взагалі про неї забув. На вокзал не приїхав. Їй довелося самотужки шукати його квартиру. Телефон розрядився. Вона три години питала в перехожих дорогу. Багато блукала. Коли нарешті дійшла, двері їй відчинила якась жінка. Назвалася Світланою.
— Це батькова нова дружина. Уявляєш? В нього нова сім’я…
Мав Валера двох дітей від тієї жінки. Про них він дбав. Поки Ангеліна гостювала в татка, то навчилася сама готувати, прати та прибирати. Батько взагалі не приділяв їй уваги. Займався виключно новою сім’єю. Ангеліні вічно казав, що «завтра вони точно кудись сходять». Завтра їй казали нове «завтра». І так постійно.
Валера нічого не знав про Ангеліну. Дав їй звичайне мило. Дівчинку жахливо обсипало. Вона чухалася цілий тиждень. Не могла нормально спати, адже ковдра боляче дряпала шкіру. Ангеліна попросила гіпоалергене мило. Батько відмовив.
— Уявляєш?! – Репетувала Ангеліна. – Він тим дітям все купує і навіть не питає, чи дуже воно їм треба, а я попросила щось важливе! Як так можна?
Дівчинка заплакала ще гучніше.
— Я там не потрібна… Вибач, мамо. – Через плач, сказала Ангеліна. – Я тебе дуже люблю. Вибач, що так поводилася. Я тепер буду слухатися. Можна мені назад?
Запанувала коротка тиша, яку порушила бабуся. Жінка гучно засміялася. Дівчинка взагалі не розуміла, чому бабуся сміється.
— Можна, доню. – З посмішкою на вустах, промовила Валерія. – Ми тебе теж дуже любимо і раді, що ти зробила висновки.
Ангеліна кардинально змінилася, після поїздки до батька. Нарешті вдома запанувала тиша.
