Василина вже не могла дочекатися свого хлопця, все мріяла про весілля та щасливе майбутнє, а життя повернулось так, що тепер на старості літ вона сидить сама і тільки роздумує над тим, які помилки вчиняла в молодості.

Василина була молодою та красивою, в самому розквіті сил, коли довелось чекати свого коханого хлопця із армії. Постійно дівчина марила думкою, що скоро настане той день, коли він повернеться і покличе її заміж. От до приїзду залишилось лише 6 місяців.

Та не всі мріям довелось збутися. Одного разу найкращий друг Вадима, Роман покликав Василину на горнятко кави та розмову до кафе. Якщо чесно, то дівчині ніколи цей хлопець не подобався, тому йти вона не хотіла. Але вибору не було. А раптом щось важливе від Вадима.

Так посиділи вони десь пів години, порозмовляли про все і ні про що. Аж раптом дівчина відчула, що ноги її ніби не слухаються. Різко все тіло охопило жаром, а перед очими все пливло. Рома поглянув на свою співрозмовницю, а потім підняв на руки та поніс із закладу. І це остання картина, яку пам’ятає Василина.

Коли вона прийшла до тями, то всередині аж щось перевернулося. Біля неї на ліжку лежав Роман. Саме тоді юначка й зрозуміла, що, напевно, та зустріч була невипадковою і в кафе друг її коханого підсипав їй щось у каву, коли вона відходила. Сил не було, аби повірити у все, що відбулося. Вона не стала нічого виясняти, просто встала і вийшла. Батькам вона сказала, що хоче переїхати у інше місто, так і полинула світ за очі.

З того дня минуло сорок сім років. Василина вже не така молода та вправна, як була колись. Зараз їй 65, сидить сама у квартирі. Навіть нема кому провідати: діти не ідуть. Та і нема кому.

Син, який народився після тієї ночі з Романом, став для дівчини нелюбимим. Не змогла вона його прийняти і все. Арсен також відчував холод від матері, тому після закінчення школи відразу подався вчитися до університету і більше не приїжджав. Десь тоді на шляху Василини з’явився Володимир. Вони почали зустрічатись, а згодом і одружились. Тоді у жінки народилась друга дитина. От всю свою любов вона малюку й віддала.

Та щось перестаралась із материнською опікою, адже виріс хлопчик егоїстичним та балуваним. Коли йому виповнилось двадцять один і він дізнався про смерть батька, то вирішив більше не жити з матір’ю та пішов кудись подалі у пошуках кращого життя.

А зараз Василина сидить у свій День народження сама, гортає альбоми із старими світлинами та згадує минуле, яке вже ніколи не повернеться. І думає, як би могло все чудово скластися, якби тоді вона не пішла на зустріч із Романом. А ще цікаво, як там поживає Арсен, чи згадує він про матір, чи потрібна вона йому?! Прийшов час помолитися та попросити у Бога пробачення за всіх страшні гріхи, які вона вчинила.

От якби можна було повернути час назад.

Оцените статью
Василина вже не могла дочекатися свого хлопця, все мріяла про весілля та щасливе майбутнє, а життя повернулось так, що тепер на старості літ вона сидить сама і тільки роздумує над тим, які помилки вчиняла в молодості.