Василина була улюбленицею батьків і вони завжди виконували її забаганки. Але після народження молодшого брата все змінилося. Коли народився Максим їй уже було дванадцять років. Тепер батьки приділяли всю свою увагу синові, а дівчина почувала себе зайвою.
Старшу дочку батьки заставляли куховарити, прибирати і дивитися за братом. Ніхто не цікавиться дівчиною, не дивився на її оцінки в щоденнику та не перевіряв домашні завдання. Вона хотіла втекти з дому і більше не бачити брата та батьків. Дівчина думала, що коли вона буде жити окремо, то їй буде набагато краще, ніж з рідними людьми.
Але у шістнадцять років дівчина завагітніла, а батьком дитину був її однокласник. Коли дівчина йому розповіла про дитину, то він її вигнав.
– Яка дитина? Ти, що жартуєш? Я не знаю з ким ти її нагуляла, але я не причетний до цього. – сказав він.
Вона довго плакала, а потім пішла до батьків і розповіла їм про вагітність.
– Ти позорище! Нам соромно за тебе! Ми тебе погано виховали! – кричали вони.
Аборт було пізно робити, тому батьки сказали Василині народжувати.
Вони навіть не ходили до її хлопця, щоб поговорити з ним та заставити його одружитися. Єдине, що зробив батько дівчини це зателефонував до батька Миколи, але той став на захист сина і сказав, що батьківство потрібно ще доказати.
Василина кожного дня плакала, а мати їй дорікала. Життя дівчини перетворилось на пекло з якого вона не знала, як вирватись.
Через декілька місяців до пологів Микола переїхав жити закордон до свого дядька і в Україну не повертався.
