Ми з чоловіком одружилися ще зовсім дітьми. Почали разом вчитися і працювати. З дітьми і батьківством не спішили.
Ми облаштували гарний дім. Я працювала лікарем в пологовому будинку, а чоловік займався бізнесом.
З вагітністю було досить складно. У нас несумісність по крові, але чудо таки трапилося.
Правда цілу вагітність я провела під системами крапельниць, але народила здорового і міцного синочка.
На наступний день після пологів, якраз був вихідний і з чергових лікарів нічого не було, тому медсестра бігла за мною. Я ж і так тут працюю, то ж і в пригоді стану.
Хтось підкинув дівчинку у “Вікно життя” у нашому пологовому будинку. Дитина плакала і не зупинялася, дівчата не знали що робити. Тим паче, що це були новорічні свята.
Я взяла крихітку на руки, вона відчула моє тепло і запах молока. Її маленька голівка почала шукати їжу, я не знала чи роблю правильно, але я погодувала її.
Дівчина заспокоїлася, а я попросила дівчат поки нікуди не телефонувати і віддати дитину до моєї палати.
Я одразу ж зателефонувала чоловіку і сказала, що нам потрібна ця дитина. Не відомо, чи ще раз трапиться чудо, а так у нас одразу буде і син і донька. Чоловік і не заперечував.
Я попросила дівчат оформити все за документами так, наче у мене була двійня і нікому не відкривати наш секрет.
З пологового будинку мене виписали з двома дітками.
Так ми і живемо уже одинадцять років. У нас щаслива сім’я і двоє діток.
Ксенія, так ми її назвали, завжди життєрадісна і усміхнена.
А ми з чоловіком ні на мить не шкодуємо, що тоді вчинили таку махінацію.
Не знаю, як рідна мати могла от так просто покинути свою дитину.
А з іншої сторони, для мене це справжній подарунок небес. Я – мама сина і дочки.