Я вийшла заміж вдруге. З нами живе моя донька від першого шлюбу. Нинішній чоловік добре з нею ладнає, не скажеш, що то не рідний батько, тому у цьому плані у нас усе гаразд. Та недавно, я стала помічати, що чоловік часто почав нав’язувати методи виховання його батьків, точніше його матері.
Зразу хочу наголосити, що до неї у мене ніяких претензій, ми добре спілкуємось і ніякого негативу у наших стосунках немає. Та мене дуже бентежить, що чоловік постійно мене з нею порівнює. Кажуть, що чоловіки в принципі, обирають собі дружину схожу на власну матір, та раніше я про це не задумувалась.
А от останніх пів року, ці думки переслідують мене щодня. Не розумію, чому при любій нагоді він обов’язково підмічає, як це робили його батьки. Я постійно чую подібні фрази.
Наприклад, стою біля плити, готую їсти, а чоловік прийшов і почав мені розповідати, що його мама готує інакше і взагалі мені б з неї приклад брати. Звісно, настрій в мене одразу пропав. Ще було таке, що донька захотіла дорогу ляльку і я вже збиралася її придбати, коли чоловік знову навів приклад зі свого дитинства, що його мама так би гроші в пусту не витрачала.
Зациклився на тому, що дитина має виховувати у суворій дисципліні й треба з дитинства їй прищепити розуміння того, що гроші потрібно витрачати лише на речі першої потреби.
Я постійно чую якісь зауваження у свою сторону. Він мені розповідає, як я маю готувати, прибирати, виглядати й що купувати. А чоловік повинен виконувати домашні справи, коли матиме для того натхнення. Ми обоє працюємо, і я так само приходжу після роботи, але не лягаю на диван відпочивати, а приступаю до виконання побутових обов’язків. Я почала дуже сумувати за власним домом, за батьками, а живуть вони не близько і часто бачитись ми не маємо змоги, тому я година можу розмовляти з ними телефоном.
А коли ми з чоловіком вчергове сперечаємось, він може просто перервати діалог і піти телефонувати мамі. І вже з нею розв’язувати ті питання, які стосуються виключно нашої сім’ї.
Я розумію, що батьки не житимуть вічно, і завжди хочеться з ними розділити якій турботи, почути якусь пораду. Та в мене все частіше з’являється відчуття, що ми не одна сім’я, а я просто якийсь додаток, який завжди зрозуміє. Ми й так бачимося не багато часу на добу, бо у кожного своя робота і зайнятість. Але навіть ці декілька годин не проводимо повноцінно, як чоловік і дружина. Навіть наші вечори витрачаються на його спілкування з матір’ю, про мої справи він вислухати вже не встигає.
Можливо, я перебільшую і потрібно проявити більше терпіння й витримки, та важко жити у сім’ї де тебе постійно порівнюють з кимось і іншим, при чому, не у твою користь. А для чоловіка, я завжди програшно виглядатиму на фоні його матусі.
