Коли я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком мені було 19 років, а йому 22. Ми зустрічалися 5 років і потім зіграли весілля. Ще до весілля ми домовилися, що домашні обов’язки будемо ділити.
Я сучасна дівчина, у якої на думці не лише добре заміж вийти, але і якось себе реалізувати. Я закінчила юридичний факультет з відзнакою, влаштувалася на солідну роботу, тому, одразу підготувала Сашка до того, що не збираюся цілими днями сидіти вдома й прибирати, готувати, прати. Я краще піду на роботу і зароблю якусь копійку до нашого бюджету. Саша погодився і ми домовилися, що обов’язки ділитимемо.
Спочатку так і було. Готували по черзі, все клали на свої місця, одним словом, деякий час вдома був порядок. Але потім у Сашка почалися проблеми з роботою і він змушений був залишити її. Він просто сидів вдома, знайшовши собі дистанційний підробіток.
В той час його начебто підмінили. Я на роботі інколи бувало затримувалася, приходжу, а вдома стати немає куди, весь посуд брудний, а він спить. Мене це нервувало. Ввечері, прибравши все за ним, я втомлена лягала спати. Але весь час йому пояснювала, що я дотримуюсь нашої домовленості, за собою все прибираю, ну невже йому так важко після себе тарілку вимити. Або ж у чому сенс зносити всі чашки до себе на робочий стіл. Ми починали сваритися через якісь дрібниці.
В один момент я подумала, що не буду йому нічого говорити, не буду за ним прибирати, може до нього дійде. Ну, як не цінує він того, що я роблю, то як йому ще можна пояснити. Але ні. До нього так і не дійшло. Не знаю, де дівся той турботливий і хазяйновитий хлопець, якого я знала до весілля. Я признаю, я не ідеальна господиня, але я прикладаю хоча б якісь зусилля, щоб нам було комфортно жити.
Так ми прожили тиждень. Його не бентежила гора посуду та сміття в нього на столі. Коли я зранку прокидалася, щоб збиратися на роботу, я старалася закривати очі, щоб не бачити цього хаосу і не почати сварку. Трималася з останніх сил.
Проте, вчора трапилося те, що стало ледь не останньою краплею у наших стосунках. Уявити собі не могла, що можна розлучитися через домашні обов’язки. Але, мало що бракувало.
В розпалі найбільшого безладу у нашій квартирі, приїхала свекруха. Чого я тільки не наслухалася про себе. І що найбільше мене образило, вона знає, що я працюю 9 годин на день. Це не мало. Часу вільного як такого немає. Саме тому я й просила Сашка допомагати мені по дому.
А він навіть не заступився за мене. Сидів мовчки за своїм комп’ютером, а коли мама поїхала, став мене утішати. А що мені тепер з цього, раніше треба було думати. Він пообіцяв прибрати за собою весь безлад. Не знаю, щоправда, чи надовго.
