Є в мене подруга Іра. Дружимо ми з нею вже років зо тридцять. Вона неймовірна та прекрасна людина. І була б вона прекрасною мамою, якби не одне але. Вона не може мати дітей, хоча вона дуже сильно завжди хотіла дітей. Проте їхня з чоловіком пара завжди залишалася разом, адже вони кохають один одну більш за все в світі.
В мене ж є свої діти, дві прекрасних донечки. Іра стала для них хресною матір’ю. Вона недалеко живе і тому завжди залишалася з дітьми, коли я просили її про це. Іра завжди приносила гостинці для дітей, завжди гралася з ними та проводила весело час. Діти дуже любили її. А після ігор, коли діти полягають спати, ми сиділи разом в обнімку на кухні за горнятком кави або чаю і плакали, що вона так і не може мати власних дітей.
Одного разу подрузі зателефонували родичі і розповіли історію. Одна їхня далека родичка народила хлопчика, а коли тому виповнилося чотири в нього діагностували аутизм. Проблема велика, потрібно багато грошей на лікування і адаптацію дитини в світ, а так як мамаші тій потрібні були лише чоловіки – вона вирішила відмовитися від сина, якому всього 4 рочків, та продовжити гуляти.
Іра одразу вирішила, що їй просто необхідно поїхати до того хлопчика і глянути на нього. Чоловік погодився. Вони одразу зрозуміли, що мають забрати цього хлопчину. Ніякий дитячий будинок. Оформили всі документи. Біологічна мати відмовилася від дитини в користь Іри та її чоловіка. Хлопчика всиновили.
Дуже нелегко було з ним, пішло багато грошей та сил. Але тепер він може спокійно жити повноцінним життям. Він адаптувався до навколишнього світу. Тепер він 24-літній чоловік, який має дві вищі освіти, хорошу роботу і буквально вчора я повернулася з чоловіком та доньками з його весілля.
