Відтоді, коли мій чоловік почав стабільно заробляти, він жодної копійки мені не дав. На жаль, він дуже швидко забув, як я понад 10 років тягнула всю нашу сім’ю на своїх плечах.

З чоловіком ми разом уже 20 років. Багато чого сталося за цей час і багато чого ми пережили. Були дуже важкі часи, коли чоловік роботи не мав, а мені затримували по пів року. До слова, я викладачем працюю.

Діти малі, грошей немає, руки опускалися від безвиході. Виживали ми як могли, добре, що живемо у селі.

У 2015 справи трішки пішли в гору. Чоловік влаштувався на роботу. Зовсім випадково, через знайомого друга. Перший рік було неймовірно важко працювати, він не був звиклий до такого темпу. Робота фізично тяжка. Але його мотивацією стали гроші. Зарплатня була досить солідна на той час і ще плюс різноманітні доплати за роботу у святкові дні. Чоловік так запалився, що за весь рік був тиждень вдома, всі інші дні — на роботі. В мене справи теж покращилися.

Але до чого я веду. Більшу частину нашого життя я одна стабільно забезпечувала нашу сім’ю грошима. Навіть, якщо із затримками, але я мала офіційну роботу і була певна, що рано чи пізно мені повинні виплатити зарплатню. Чоловік своєю чергою, перебивався дрібним заробітком. Десь щось колись приніс.

Я про це нічого не говорила, бачила, як йому важко, але все-таки він 10 років просидів вдома.Грошей не мав зовсім. Все тягнула я.

Так виросли діти, на свою зарплатню я робила ремонти у хаті, купляла нову техніку, перекрила хату. У мене було 5 кредитів і всі я успішно закрила. На свою зарплатню. Але він цього не помічав, лише дорікав мені, що я гроші дарма витрачаю. А я для цього все життя на роботі й працюю, щоб їх тратити, вкладати у щось.

А тепер чоловік заробляє, але грошей мені не дає, мовляв, відкладає на майбутнє. Я чекала, що, коли він почне стабільно заробляти, то ми якось дітям трошки поможемо. В нас дорослий син, одружуватися хоче, потрібно весілля зіграти. Донька цьогоріч вступає в інститут. А чоловікові байдуже, він відкладає гроші, щоб потім на пенсії спокійно пожити. Я його розумію і якоюсь мірою підтримую, але я не зможу спокійно жити, знаючи, що мої діти ще не влаштовані у житті.

Пасувало б синові квартиру купити. Бо ми так вирішили, що хату залишаємо донечці, а синові допоможемо влаштуватися у місті. Але мій чоловік навідріз відмовився якось фінансово долучатися до цієї справи. А я то синові вже пообіцяла, що допоможемо.

І свариться з чоловіком теж не хочу. Мені тільки прикро, що він звик до того, що все я купую на свою зарплатню. Навіть ті банальні продукти, хочеться з’їсти чогось доброго. Але і це грошей коштує. А ще комунальні послуги та купа дрібних витрат, які лягають на мої плечі. Не знаю, що робити в такій ситуації, на нього давити не хочу, бо він певною мірою правий. Мені ніколи не вдавалось відкласти якісь кошти, може тепер йому вдасться.

Але до пенсії ще жити й жити, а на мою зарплатню — це трохи важко. Відчуваю, що такими темпами я можу до тої пенсії й не дожити. Я просто не розумію, що з моїм мужчиною твориться!?

Оцените статью
Відтоді, коли мій чоловік почав стабільно заробляти, він жодної копійки мені не дав. На жаль, він дуже швидко забув, як я понад 10 років тягнула всю нашу сім’ю на своїх плечах.