Прийшла Оксана до подруги жалітися на свого зятя. Вона дізналася скільки грошей він витрачає на квартиру, машину та їжу. Анжела її уважно слухала.
- Він квартиру знімає за десять тисяч! Це великі гроші! Міг знімати за три чи чотири тисячі. Вони давно б наскладали на квартиру! А на машину скільки грошей йде? Це божевілля! Одні розтрати! Вони взагалі не слідкують за грішми! – Розповідала Оксана.
- А як ти дізналася про це? – Поцікавилася Анжела.
- Прийшла до дочки в гості. Поки вона готувала, я пішла в кімнату. Хотіла телевізор включити. Побачила червону папочку. Вирішила подивитися, що в ній. Там всі рахунки. Я трішки почитала і втратила дар мови, від подиву! Ну, як так можна! Квартира десять, автомобіль забирає не менше. Про їжу я взагалі мовчу! Скільки непотребу вони купують! Печиво за двісті гривень! Одна пачечка! Ти можеш собі таке уявити?!
Анжела не могла. Вона все життя жила на п*ять тисяч гривень. Вона була обурена не менше, ніж подруга.
- А ти дочці сказала про свою знахідку? – Поцікавилася Анжела.
- Так. Вона обурилася. Відчитала мене. Що я поганого зробила? Хіба я всунула свого носа в чужу справу? Ми ж сім*я! В-першу чергу, я думала про їхнє благополуччя! Треба економити!
- Правду кажеш! – Підтакувала Оксана.
- Знаєш, я думала, що зять приховує витрати від дочки. Думала – відкрию їй очі і вона почне йому тулкувати про економію. Не можна стільки грошей витрачати! Завжди треба збирати. Де це видано, витрачати двісті гривень на печиво!
Дочка Оксани жила добре. Її чоловік заробляв багато, але він працював з ранку до ночі. Пара могла собі дозволити хороше життя. Оксана мала зарплатню сім тисяч гривень і пенсію дві з копійками. На ці гроші жила скромно. Більшість грошей складала на ремонт квартири. Правда, складалося важко. Вісім років жінка ніяк не може приступити до того ремонту.
Можливо, дається в знаки важке дитинство Оксани. Її сім*я була бідною. Дівчина доношувала речі за старшими. В одних чоботах ходила одинадцять років. Оксана рано пішла працювати. Вона приносила гроші додому з дванадцяти років. Чи виправдовує це її надмірну цікавість до чужих грошей? Риторичне питання.
- Дочка образила мене. Вона сказала, що я соваю носа в чужу справу. – Оксана схрестила руки на грудях. – Я не можу спокійно спати. Мені не дають спокою їхні витрати. Вони не розуміють, що гроші можуть закінчитися в один момент і все! Більше не буде печива за двісті гривень! Що вони тоді робитимуть? Га?
- Там було ще щось дороге окрім печива?
- Звісно! Кілограм різних горіхів, який обійшовся їм майже в вісімсот гривень! Навіщо їм пакет горіхів? Могли м*яса хорошого купити і їсти два тижні! Ще пам*ятаю чек з ресторану. Вони пообідали на чотири тисячі гривень! Люди місяць живуть на такі гроші, а вони обідають на круглі суми! Це ж їжа! На неї не треба витрачати середню зарплатню!
- Правду кажеш. В кінці кінців, якщо не хочуть економити для себе, то могли б тобі допомогти. В тебе ремонт старий. Йому декілька років. Краще б тобі ті чотири тисячі віддали. Вони для тебе не будуть лишніми. – Переконливо говорила Анжела.
Оксана кивала головою на знак згоди.
- Правду кажеш! Звісно, я дочці цього не говорила. Ще образиться на мене. Вона досі злиться, що я залізла в ту папку. Не треба було класти її на видне місце.
Анжела повністю розділяла думку подруги. Вона не вважала, що Оксана залізла не в своє діло. Носа совають в чужі справи. Вона не прийшла до сусідки, а до дочки.
- В той же день, мені подзвонив зять. – Почала говорити Оксана. – Він говорив зі мною доволі грубо. Питав, чому я влізаю до них в сім*ю? А я не лізла! Я дала пораду. Доволі чудову! Я всього лише хвилююся за них. Спробувала пояснити зятю свою позицію. Він не чув мене! Я говорила одне, а він чув інше! Сказав, якщо буду продовжувати лазити по чужим паперам, то мене більше не пустять до них в квартиру. Мені стало боляче від його слів. Звісно, я змовчала. От тепер думай, чи давати людям поради. Старших слухати не хочуть. Все самі знають. Впораються самотужки. Ага. Звісно! Я подивлюся на це!
- Дочці сказала про зятів дзвінок? – Поцікавилася Анжела.
- Так. Знаєш, що вона сказала?
- Що?
- Дочка сама попросила мені подзвонити! Я для себе зробила висновки. Більше не буду давати їм поради. Взагалі нічого не говоритиму. Нехай самі розбираються, раз такі дорослі та розумні.
Оксана продовжувала сидіти з ображеним виразом обличчя. Анжела активно втішала подругу.
