Мій свекор раніше був надзвичайно веселим та життєрадісним чоловіком. Коли ми тільки познайомилися з моїм майбутнім чоловіком, то він готував мене до зустрічі з ним та попереджав, що батько любить пожартувати та може сказати щось зайве. Однак мені він здався дуже веселим. Але після того, як не стало моєї свекрухи, його дружини я просто його не впізнаю. Він перетворився на тінь від людини.
Й не дивно. З дружиною вони прожили стільки років. Він бігав за нею ще зі шкільної парти. Разом вони стільки пережили. Вона чекала його з армії. Коли я перечитую їхні листи один одному, то не можу стримати сліз. Скільки любові та пристрасті, скільки поваги один до одного. А які вірші писав мій свекор для майбутньої дружини. Й це лише після дев’яти класів освіти. Після армії він повернувся до неї та одразу запросив стати його дружиною. Разом вони вступили до університету. Він на інженера, вона на вчительку математики. Все життя йшли рука за руку. Перша квартира, перший син – мій чоловік. Спільні відпочинки. Навіть коли минуло стільки років й вони вже бувши на пенсії завжди гуляли тримаючись за руки. Стільки років разом, а й досі кохали один одного.
Через проблеми з тиском свекруха початку потрапила у лікарню, а потім її не стало. Для свекра це був важкий удар. Він змінився на очах. Після того я навіть не бачила, щоб він посміхався. Улюблені заняття, книги, телевізор стали для нього байдужими. Тепер він просто існує. І як ми не намагалися його розвеселити та повернути до тями – нічого не допомагає.
