Мені скоро тридцять. Вже два роки у мене стосунки з чоловіком старшим за мене на п’ять років. Його звати Олексій і зараз йому 32 роки. Він розлучений і вдруге сковувати себе подружніми тенетами не спішить. Ми мешкаємо у його однокімнатній квартирі. Місця небагато, але нам на двох вистачає.
Олексій запропонував мені переселитися до нього ще півтора року тому, пояснивши це тим, що не хоче вдруге обпектися і вважає необхідним перевірити стосунки спільним побутом. Я була не проти, але з однією умовою: жити в цивільному шлюбі ми будемо рік, а якщо цього часу йому буде не достатньо, щоб наважитись на одруження зі мною, то тоді нам краще розстатись. Я хочу повноцінну сім’ю, діток народжених у шлюбі й чекати вічність не бажаю.
Майже цілий рік ми прожили чудово у мирі та злагоді. Але згодом, в Олексія почалися проблеми на роботі, що призвело до зменшення його заробітків та збільшенням обов’язків.
Чоловік вирішив покинути ту роботу. Але при цьому, нової ще не знайшов, а це дуже не просто, зважаючи на те, що працювати він хоче виключно за спеціальністю. Нині він перебивається якимись підробітками, але зароблених ним грошей вистачає хіба що на те, щоб автомобіль заправити й оплатити комунальні послуги. Все решта не мені: харчування, дозвілля, побутові потреби, навіть у кафе рахунок оплачую я.
Мені остогидло таке життя. А його бачу цілком влаштовує. Коли я сказала, що він міг би старанніше шукати нову роботу, то Олексій взагалі образився та цілий день зі мною не розмовляв. Він переконаний, що любляча жінка повинна підтримувати чоловіка, коли у того виникають труднощі. Я тільки це й роблю останні пів року. Але мені цікаво, до чого це все приведе і коли це закінчиться?
До того ж з Олексієм ми так і не одружились і я не знаю чи взагалі він планує узаконювати наші стосунки. У нас постійно виникають суперечки та скандали. Я не задоволена, він не задоволений, що я не задоволена і так по колу. А світла в кінці тунелю я не бачу. І розвитку наших стосунків теж не спостерігаю.
Не знаю, може я надто сувора до нього і варто зачекати ще?