Я зустрічалася з Олегом, своїм однокурсником, і завагітніла від нього. Він запропонував мені зробити аборт. Я ж, звичайно, не погодилася. Сама виховуватиму малечу, хай як складно не буде. З того часу Олега я не бачила.
Було скрутно мені з малесенькою донечкою. Довелося покинути університет. Але заради Віки я була готова піти на що завгодно. Я старалася, щоб моя крихітка нічого не потребувала.
Через п’ять років я познайомилася з Валентином. Він знав, що у мене є донька. Але упевнено мене завойовував. Валентин запропонував одружитися і вдочерити мою Вікторію. На першу пропозицію я погодилася. Але з другою наказала йому почекати. Він не розумів, чому я не дозволяю удочерити дівчинку. А я просто боялася, що він не стане для неї справжнім батьком.
Та Валентин любив мою доньку, як рідну. Він завжди мені казав:
– Дитина моєї коханої жінки – це і моя дитина. Можливо, я й не біологічний батько, та Віка – мені рідна донечка!
Я десь глибоко у душі вірила у це, але трішки сумніви до мене підкрадалися.
Через два роки я народила Валентину ще одну донечку. Він був на сьомому місяці від щастя. Чоловік багато працював, щоб нас забезпечити. Ще один рік – і ми знову чекали поповнення в сім’ї. Тепер у нас повинен бути син.
Валентин любив доньок і сина однаковою любов’ю. Він ніколи не ображав Вікторію, не обділяв її. Згодом моя донька почала називати його татом. Я раділа цьому безмежно!
Чоловік неодноразово говорив мені, що хоче вдочерити Вікторію. Коли їй виповнилося 9 років, я погодилася. Валентин запитав мене:
– А чому раніше ти не давала мені це зробити?
Я сказала йому правду:
– Боялася, що коли народжу тобі дітей, ти зміниш своє ставлення до Віки.
Було видно, що Валентин спочатку розгнівався на мене. Але потім, коли він обдумав мої слова, то сказав:
– Зрозуміло. Напевно, це було правильне рішення. Я б теж боявся на твоєму місці.
Минали роки… Наша красунечка Вікторія ставала дорослою. Вона вступила до університету. Валентин дуже пишався нею, адже їй вдалося піти на держзамовлення.
Але одного разу сталося непередбачуване. Віка раптово повернулася додому з занять раніше, ніж звичайно. Вона прибігла заплакана до мене на кухню. Моя дівчинка почала розповідати, що за нею слідкував якийсь незнайомий чоловік.
Валентин почув нашу розмову і вирішив, що Вікторію хтось збирається образити. Бесіду перебив дзвінок у двері. Коли я відчинила, то ледь не зімліла. На порозі стояв Олег, батько Віки.
І він зараз мав нахабство заявитися до нас додому!
– Ось цей чоловік, який підстерігав мене.
Валентин збирався вже накинутися на Олега, але той жалісливо промовив:
– Дочко, я твій батько! Рідний батько!
– Який ти батько! Ти залишив мене вагітною. Де ж ти був, коли дитина росла? – кричала я.
Вікторія поблідла, а тоді ледь прошепотіла до Валентина:
– Так я знала про це… Про те, що ти мені не рідний…
Валентин сказав:
– Ти що, доню! Я не біологічний, але я рідний!
Донька підбігла до нього і обійняла:
– Ти – мій рідний, мій єдиний і найкращий татусь у світі!
У мене і у чоловіка на очах сльози забриніли. Наша донечка… Яка ж вона хороша та мудра!
Олег стояв, мов води у рот набравши. Ми навіть не дивилися на нього. Він ще п’ять хвилин мовчки постояв, а потім пішов геть.
Про нього більше ніхто ніколи у нашій сім’ї не згадував. Він зрозумів, що не потрібний Вікторії.
Ось так, жінки! Не бійтеся, якщо у вас є дитина, вдруге виходити заміж. Кожній дитині треба батьківська любов. Є прекрасні чоловіки, які знайдуть спільну мову з вашою малечою, і стануть справжніми та рідними татусями
