Все своє життя я присвятила науці, тому про заміжжя було ніколи думати. Та й про що думати. Ще молодою я закохалася в одногрупника, а він, побачивши в мені перспективного науковця, вирішив скористатися моєю наївністю. Від батьків, які загинули в експедиції, мені залишилася трикімнатна квартира. Я була дуже вигідною нареченою у всіх відношеннях.
Після інституту я влаштувалася працювати в лабораторію, яка займалася розробкою та виготовленням медичних препаратів. Я мріяла створити еліксир молодості, адже вважала, що це дуже необхідна річ. Коли моя розробка була завершена, я вирішила показати її своєму чоловікові Арсенію. Він захоплено дивився на всі ці цифри та не міг повірити, що я це зробила.
Наступного ранку він ще зробив з мене фантазерку, бо, коли я не знайшла свої записи в шухляді столу, Арсеній сказав, що це мені наснилося і ніякого проєкту не було. Я розуміла, що він просто підступно його викрав, щоб продати. Я не могла стерпіти таку образу, тому просто зібрала чоловікові речі та виставила їх за двері, попросивши не турбувати мене ніколи в житті.
Як я й здогадувалася, Арсеній намагався продати мій витвір. Але перші дослідження препарату були провальними. Оскільки чоловік і гадки не мав, як виправити ситуацію, то тихо забрав свої папери та зник. Він просто написав мені СМС, що я його підставила, бо моя розробка виявилася бракованою. Я навіть не захотіла нічого доказувати, бо вже на той момент зрозуміла, що головне не зовнішній вигляд, а нутро людини, а його ніякою таблеткою не виправити
Я працювала в приватній фірмі, тому заробітна плата у мене була непогана. Мені вистачало не тільки на життя, але й на те, щоб відкласти на старість, адже з рідних у мене немає нікого. Доглядати мене буде нікому.
Якось на обідній перерві до мене за столик присіла прибиральниця, яка працювала в нашій лабораторії. В обличчя я її знала, але ім’я мене ніколи не цікавило. Валя виявилася приємною жінкою. Вона розповіла мені про свою тяжку долю. Чоловік її покинув, тому вона самотужки виховувала дочку та ледве зводила кінці з кінцями. Ми часто спілкувалися та стали справжніми подругами. Я запропонувала їй переїхати з дочкою до мене. В квартирі всім місця вистачить.
Час ішов. Ми жили, як сім’я. Я не брала з Валі ніякої плати, адже не мала в цьому потреби. Мені було приємно, що у мене з’явилася хоч якась сім’я. Коли я вийшла на пенсію, то часто почала хворіти. Все мене мучили болі в суглобах. Валя з дочкою, як могли, турбувалися про мене. Мабуть, не всі й родичі так ставилися б до мене.
Неочікуваним став для мене візит моєї далекої родички. Її донька приїхала в місто на навчання, але жити їй було ніде. Звісно, я впустила їх переночувати, але більшого обіцяти не могла, бо всі кімнати були зайняті. Коли вона дізналася, що Валя з дочкою – зовсім чужі мені люди по крові, то відразу ж перевела мову про те, кому ж дістанеться моя квартира, якщо мене раптом не стане.
Я навіть говорити не захотіла на цю тему. Я вже давно написала заповіт на ім’я Валі, бо вона заслуговує такого подарунку долі. Родичі ще трішки подокучали мені та й зникли, бо зрозуміли, що немає їм тут чим поживитися. Ось так досить часто буває, що родичам ми потрібні тільки тоді, коли від нас щось потрібно.
