Я прожила з Микитою у шлюбі майже дев’ять років. Мені здавалося, що між нами було все добре, що ми з ним – ідеальна сім’я.
Єдиним недоліком нашої родини була відсутність дітей. У цьому плані ми довго обстежувалися і лікарі виявили несумісність між мною та чоловіком. Звісно, я хотіла стати мамою, та Бог не посилав нам діточок. Згодом мене це вже влаштовувало, адже я дуже кохала Микиту.
Мені завжди здавалося, що й Микита вірний мені так, як і я йому. За цей час я жодного разу не подивилася у бік інших чоловіків. Однак виявилося, що я помилялася у коханому.
Дізналася я про зраду зовсім неочікувано, коли мій чоловік приніс додому немовля. Микита розповів мені правду, що зустрічався декілька місяців з молодою дівчиною Тетяною. А потім вона завагітніла.
Коли Тетяна зізналася Микиті, що чекає дитину, чоловік не дуже зрадів цій новині. Він не збирався йти з сім’ї. Однак Микита продовжував допомагати дівчині матеріально.
А потім сталося так, що Тетяна під час пологів загинула. Оскільки батьків у дівчини не було, бо вона виросла в інтернаті, Микиті стало шкода свою доньку і він забрав її додому. Ото подаруночок він мені зробив! Тобто я мала доглядати за чужою дитиною, яку народила коханка мого чоловіка!
Та зовсім скоро я полюбила Іринку, вона стала для мене рідною. Окрім того, Микита зробив усе, щоб за документами я була її матір’ю.
Зрада – це боляче. Але я швидко відійшла, адже тепер у нас була повноцінна родина. Та недовго це тривало. Через декілька місяців Микита покинув нас. Він пішов до іншої жінки. Зібрав речі, сказав, що йому набридли безсонні ночі через дитину, і просто пішов назавжди. Ми розлучилися.
Виявилося, що я, і навіть рідна донька були йому непотрібними. Я довго страждала від цього. В мене був депресивний стан. Я не розуміла: за що мені таке? Чим же я завинила перед Богом, що він посилає мені такі випробовування? Чому я повинна виховувати чужу дитину?
Та потім трапилася ситуація, яка повністю перевернула моє бачення. Ми з Іринкою гуляли надворі. Поки я плакала на лавці, поки мною оволоділи сумні думки про несправедливість, доки я жаліла себе – в цей час м’ячик Іринки вискочив на дорогу. Вона прожогом пострибала за ним. Я схопилася бігти за нею та дівчинка вже була на дорозі. А на неї їхав автомобіль…
Я лише встигла закричати «Іринко!» і закрила руками обличчя. Думала, що моє життя обірвалося в ту мить. Я зрозуміла, як люблю цю дівчинку!
Але потім відкрила очі і побачила, що мою дитину тримає на руках якийсь незнайомий чоловік. Він був для мене тоді янголом-рятівником. Мені здавалося, що він навіть випромінює незвичну ауру.
Чоловіка звали Святославом. Він урятував мою Іринку, схопивши на руки, коли автомобіль гальмував.
Ось так ми познайомилися з Святославом. Після того він частенько заходив до нас у гості, відвідував Іринку. Ми ходили разом на прогулянки, в кіно, в кафе. З цим чоловіком я забула про Микиту назавжди.
Ми щиро покохали один одного. Незабаром Святослав запропонував мені вийти за нього заміж. Він переїхав жити до нас. А Іринка навіть почала називати його татом, адже він ставився до неї, як до рідної дитини.
Нещодавно я втратила свідомість. Мій коханий дуже злякався за мене. Він викликав швидку допомогу. У лікарні нам повідомили, що я вагітна. Отак. У нас тепер з Святославом буде спільна дитина. Однак Іринку менше любити ми не будемо.
Ось так історія трапилася зі мною. Тепер я по-справжньому щаслива жінка! А ще я розумію, що правду говорять: що не стається – все на краще! Тому не опускайте руки, коли в житті панує чорна смуга!
