Коли ми вирішили народити дитину, то обоє прекрасно усвідомлювали, що допомоги зі сторони не буде. Як моя мати, так і мати дружини. Хоча матері дуже переживають на цей рахунок та відчувають себе винуватими, але ми заспокоїли їх, бо ж все таки жінки старі, мають проблеми зі здоров’ям та клопоти по господарству.
Я дуже хотів дитину та був готовий розділити всі турботи про дитину з дружиною, бо я так само беру відповідальність за створене нами з коханою життя.
Як тільки ми дізналися, що Яна, моя дружина, вагітна – ми одразу почали ходити разом на спеціальні курси, де вчили як доглядати за дитиною, як її виховувати, щоб вона стала повноцінним членом суспільства, щоб виросла психологічно здоровою та в цілому щасливою дитиною.
Софійка, наша донечка, народилася передчасно. В Яни сталися перейми на тридцять другому тижні вагітності і тоді довелося робити екстрений Кесарів розтин. Після цього Софійку забрали до реанімаційного боксу для новонароджених. Наступний місяць ми провели в лікарні.
Все обійшлося, Софійка жива та здорова, як і Яна. Дві найголовніші жінки в моєму житті. Ми приїхали додому та почався наш справжній початковий період життя втрьох.
Софійка була дуже неспокійною дитиною перші майже три роки. Спершу, як і всі немовлята, вона прокидалася декілька разів на ніч. Щоб не потрібно було весь час вставати до ліжечка, в якому донечка не могла спокійно спати, ми придбали спеціальне, яке приєднується до нашого ліжка та спали втрьох.
Я прокидався, щоб замінити підгузок та нагодувати сумішшю. Софійка їла як і грудне молоко так і суміш. Я усвідомлював, що дружині вдень приходиться важко, адже я то на роботі в офісі, а вона дома, прибирає, готує, глядить за дитиною і все ще відновлюється від вагітності та пологів.
З часом, вже коли Софійка підросла та навчилася говорити й ходити, краще не стало. Тепер вона могла прокинутися посеред ночі та вимагати увімкнути їй мультики. Бо їй нудно і вона виспалась. Цей обов’язок я взяв на себе. А коли в мене не виходило – цим займалася дружина.
Звісно я не висипався. Приходив втомлений на роботу і від цього моя продуктивність зменшилась. Благо начальниця жінка розуміюча та навіть похвалила мене, що не залишив дружину на одинці з турботами за дитиною і видала премію.
Стало краще все, коли Софійці виповнилося три роки. Її сон став міцнішим, вона могла встати лише в туалет, по водичку та якщо страшний сон наснився.
Одного разу я говорив з одним колегою, який мав дівчинку віку нашої доньки. Так він сказав, що спить в окремій кімнаті, бо бачте дитина йому заважає спати, адже цілих два рази на ніч прокидається, щоб поїсти та замінити підгузок.
-А ти дружині не допомагаєш?
-Ні, навіщо? Вона ж і так на роботу не ходить, лише дома з дитиною няньчиться.
-А хто по твоєму в домі порядок наводить та їсти готує. Дитя багато уваги потребує. Спробуй все встигнути. Ти ж то в офісі не завжди роботу маєш.
-Не порівнюй. Це зовсім різні речі…
Я був шокований. І мені стало дуже шкода його дружину. Він ж потім буде виставляти претензії до неї, що не так виглядає, не так робить, не спокушає. Допоміг би дружині, а не лишав її наодинці з проблемами, можливо б краще жив.
Чоловіки! Ви такі ж батьки і ви так само несете відповідальність за своїх дітей. То будьте так ласкаві, не залишайте своїх жінок самих та допомагайте.
