Його знайшли біля дверей притулку. Він, переляканий сидів у спеціальній сумці для переношення тварин. Очі в нього були наповнені з жахом і, здавалося, навіть трохи сльозилися. Шерсть вилискувала під сонячним промінням. Він був добре відгодований, важив, мабуть, кілограмів сім. А може, і більше.
Либонь, був чиїмось улюбленцем тривалий час. А зараз не відомо з яких причин опинився тут, у стінах притулку. З перших днів навідріз відмовлявся брати їжу до рота. І не проявляв ніякої цікавості до оточення. Не реагував на ім’я, яке було викарбуване на ручці сумки. Часом навіть здавалося, що він глухий. Однак після ретельної перевірки ветеринара ми дізналися, що в нього велика депресія. Хоч фізично він цілком здоровий.
Колектив зібрався на обговорення ситуації. Не знали, що з ним робити. Хвилювалися за його здоров’я. А він з кожним днем танув у вазі. Бо за ці всі дні він так і не захотів нічого взяти до рота.
Вирішили годувати його з пляшечки. До того були котячі консерви. Також сухий корм з різними смаками. Хтось навіть приніс свіжий домашній сир, зсилаючись на те, що коти часом мають власні специфічні уподобання.
Однак усі намагання нагодувати його були марними. Насильно вдавалося втиснути йому до рота лишень дрібку котячого корму, щоб, бува, не помер з голоду.
За два тижні пухнастий рудий здоровань перетворився на маленького кістлявого котика. Ветеринар давав йому для життя один-два тижні. І не більше! Надто він уже охляв і не змінювався у своїх вподобаннях. Можливо, все б так і сталося, коли б до притулку не завітала зовсім юна дівчинка. Вона почула від когось із працівників притулку про цього кота і вирішила його провідати.
Дівчинка взяла його на руки і почала з ним спілкуватися. Вона говорила до нього так, як розмовляють з близькою людиною. Вона ніжно гладила його худорляве тіло і промовляла найніжніші слова, які можна існують в нашій мові. Кіт наче розумів її. Вперше за весь цей період широко розплющив очі і глянув на свою гостю – прийняв її як свою.
Наступного дня дівчинка знову навідалася до притулку. Він з бажанням пішов до неї на руки. Вона і далі пестила його своїми ще дитячими ручками, розмовляючи з ним, як з найближчим другом.
Після цієї зустрічі кіт уже чекав на свою гостю. А вона почала приносити йому гостинці, якими він залюбки ласував. За два тижні кіт цілком ожив. Шерсть знову засяяла на сонечку. Очі заграли. У погляді появилася жвавість і бажання бешкетувати, як це люблять усі коти.
Ми раділи такому повороту. До того ж, вже ніхто не вірив, що кіт знову оживе і стане грайливим. Одного дня кіт сам всадився на коліна дівчинки і піддався її наполегливим ласкам, муркочучи від задоволення після спожитих з її рук ласощів. А потім, коли час спілкування збіг, і гостя зібралася йти додому, вчепився в поділ її плаття кігтями так, що вона не в силі була його відірвати від себе.
Ми зрозуміли – пора нам розпрощатися з ним – він знайшов собі нового господаря. Про що свідчила його поведінка. Нас не існувало для нього. Його оживила ласка і любов дівчинки, яка терпеливо ділилася з ним цікавими розповідями з власного життя, а він слухняно її слухав. Вона зуміла цілком підкорити його котяче серце.
Цього дня кіт помандрував на постійне проживання додому до цієї дівчинки, яка зуміла знайти до нього підхід. Не дарма кажуть, що терпіння і любов усе переможуть. Так воно і сталося.
