Я познайомилася з Єгором на весіллі своєї близької подруги. Не встигла й усвідомити, як в нас закрутився роман. Мені на той час було 23 роки, а Єгорові 25. Вже через пів року після нашого близького знайомства я дізналася, що вагітна. Я була впевнена, що Єгор буде на сьомому небі від щастя й не помилилася. Він носив мене на руках.
Ми повідомили батьків і сказали, що весілля не буде, тільки тихо розпишемося. Мої мама з татом не уявляли собі Єгора їхнім зятем. Мама, як тільки познайомилася з Єгором, сказала, що він підозрілий і він їй не подобається.
Чоловік любив мене, але це була не здорова любов. Він буквально контролював кожен мій рух. Він забороняв мені з батьками спілкуватися, бо вони нібито “намовляли” мене проти нього. Мені не можна було нікуди виходити без його згоди. А як ні, то він набридав дзвінками моїм близьким.
Мама з татом казали мені покинути його й вернутися додому, мовляв, самі дитину на ноги поставимо, але я не наважувалася.
А потім, як народилася Єва, наше життя перетворилося на кошмар. Він сидів на роботі допізна, грошей у дім не приносив, бо одразу ж їх витрачав на посиденьки з друзями. Він не терпів дитячого плачу й бардаку у квартирі, але пальцем об палець не вдарив, щоб мені чимось допомогти. Тільки постійно дорікав, що я маю поганий вигляд і більше його не приваблюю. А потім він ліз до мене вибачатися, але мені було противно від на нього.
Я дуже багато плакала, бо розуміла, що сама у всьому винна. Я заговорила про розлучення і того вечора ми дуже посварилися. Посеред ночі я зібрала свої речі, взяла дитину і втекла до батьків. У слід Єгор мені кричав, що я негідна його, що я ніколи не знайду когось кращого за нього і взагалі помру в самотності.
Знав би він, що того ж вечора, після нашої сварки, я зустріла людину, з якою живу вже щасливих 8 років. Володя побачив мене з речами й дитиною на руках посеред вулиці. Я стояла й плакала. Він повертався з роботи, зупинив машину, вийшов і запитав, чи мені потрібна допомога. Я попросила його відвезти мене до батьків. Володя посадив нас з Євою у машину й ми поїхали. По дорозі виявилося, що ми з ним вже давним-давно знайомі. Володя — мій однокурсник, який раніше відчував до мене симпатію.
Наступного дня він приїхав до мене, щоб дізнатися, чи все у мене в порядку. Після цього ми спілкувалися ледь не щодня, а невдовзі Володя признався, що досі закоханий в мене. Я не була готова до нових стосунків, тим більше в мене мала дитина на руках, і я ще в “шлюбі”. Але Володя згодився почекати. Цілий рік він піклувався про нас з Євою, допомагав мені, був поряд, коли я переживала дуже тяжкі часи. Зрештою я зрозуміла, що відчуваю щось до нього, що люблю його. Зараз ми разом, Єва називає його татом, а він любить її як рідну доньку.
Розлучення з колишнім я добилася через суд, дитину залишили зі мною. Скільки ж я погроз почула від нього! І з цією людиною я збиралася прожити все життя… Добре, що того вечора я зустріла Володю. Лише з ним я зрозуміла, що до цього часу, з Єгором, то було не щастя і не сім’я, а одні лиш муки…
