«Володимир отримує пенсію і не хоче нею ділились, каже , що ми вже достатньо колись забрали в нього і можемо самі на себе заробити». – жалілась мені сусідка.

Одного разу моя сусідка почала мені жалітись на свого сина.

Володимир отримує пенсію і не хоче нею ділились, каже, що ми вже достатньо колись забрали в нього і можемо самі на себе заробити. – жалілась жінка. – Він отримав сьогодні гроші і сказав, що залишить собі. Хлопець впевнений, що гроші лише його. Оце ми виховали сина! А годувати за які я кошти його маю? Навіть не знаю, що мені робити?

Мова йде про Володимира – дев’ятнадцятирічного сина Олени і її чоловіка Олександра. У них є четверо дітей і на жаль у старшого сина діагностували інвалідність.

З чотирьох років матір водила його до лікарів, займалась реабілітацією з логопедами та дефектологами. Після занять стан хлопця покращився. Він закінчив школу та вступив до художнього коледжу. Володимир дуже гарно малює і з нього вийде талановитий художник та дизайнер.

Олена зробила все можливе, щоб її син у майбутньому мав професію і зміг сам заробляти собі на хліб. Зараз у нього третя група інвалідності.

Сусідка з чоловіком та дітьми живе дуже скромно, вони майже завжди економлять і нічого зайвого собі не позволяють. Жінка багато працює, бо у неї четверо дітей, яких потрібно прогодувати і поставити на ноги.

Наймолодша дочка зараз вчиться у другому класі, є ще на два роки старший хлопчик і на чотири роки від нього старша дівчинка. Тому у жінки дуже багато справ і потрібно багато грошей, щоб прогодувати не тільки Володимира, а його сестер та брата. Пенсія старшого сина сім’ї дуже потрібна, вони на неї розраховували і за неї купували продукти.

Коли хлопець був молодший, то ці гроші вони віддавали на лікування, а коли завершили терапію, то на потреби усієї сім’ї.

Після вісімнадцяти років Володимир отримує гроші на власну картку, спочатку він віддавав їх матері, а тепер залишає собі.

Він не тільки не хоче гроші мені віддавати, а ще й ображається на мене, що я колись брала їх. – жаліється сусідка. -Я йому пояснюю, що він живе з нами і я його годую та одягаю. Звідки я маю на це все брати гроші, нашої з чоловіком зарплати не вистачить для всієї сім’ї .

Це не його гроші, бо він їх не заробив! Хлопчик живе з нами, на всьому готовому. Коли я йому це сказала, то він відповів, що одяг я йому купила на гроші, які дала держава, а годують у коледжі, бо там для нього є безкоштовне харчування. І ми отримуємо субсидію, яка покриває усі комунальні послуги. Навіть не знаю, як переконати його в зворотному. Він підріс і тепер вміє за себе постояти. На мої слова є завжди відповідь.

– Я вже думала попросити Володимира переїхати в гуртожиток, хай там живе на свої гроші. Але я ніяк не наважуюсь. Якщо він залишиться, то хай дає гроші на харчування. Чи нам економити і не забирати його пенсію?

Після розмови з сусідкою, я довго думала про її ситуацію. Але не знаю, що їй порадити. А як би ви вчинили на її місці?

Оцените статью
«Володимир отримує пенсію і не хоче нею ділились, каже , що ми вже достатньо колись забрали в нього і можемо самі на себе заробити». – жалілась мені сусідка.