Коли у шостому класі до нас прибула нова учениця, то ніхто погляд від неї відвести не міг. У Тані були величезні глибокі голубі очі, довге русяве кучеряве волосся та густі довгі вії. Мені здалось, що вона приїхала до нас зі зйомок якогось фільму чи фотосесії.
Тож і не дивно, що дівчина відразу стала дуже популярною серед однокласників. Крім прекрасної зовнішності вона могла виокремитись ще й дуже милим характером. Таких добрих та світлих людей потрібно було ще пошукати.
Всі хлопці хотіли товаришувати з нею. Але вона свою прихильність подарувала мені. За що я неодноразово отримував стусанів від однокласників після уроків. Таким чином вони хотіли показати Тані, що я занадто слабкий, навіть не зможу її захистити в разі чого. Протягом усіх цих років мені настільки остогидло бути грушею. Хіба я винен, що вона обрала мене?
Дівчина після всіх цих сутичок чудово приводила мене до тями, загоювала рани своєю любов’ю. Після випускного ми почали обирати спільний університет. Так воно і сталось. Провчились на біологічному факультеті, одружились.
Та потім сталось дещо страшне. Моя кохана потрапила у автомобільну аварію та опинилась у реанімації. Лікарі довго чаклували над нею, але так і не змогли врятувати. Після цього в мене взагалі зникло бажання жити далі.
Скоро мене забрали на службу, а вже після неї я зрозумів, що хочу пов’язати своє життя з медициною. Мені просто необхідно стати нейрохірургом та рятувати людські життя, яке не змогли врятувати моїй дружині.
Зараз мені майже 50, а я досі одинокий. Мрію щодо професії здійснив, а от в особистому житті взагалі немає бажання щось змінювати. Перед очима досі та русява дівчинка із глибокими голубими очима.
Напевно, така моя вже доля.
