Ольга згадала про існування свого батька, коли залишилась з голою «ду* _ою», її не було за що жити й вона вирішила, що поживе взимку з батьком, а тоді знову повернеться до міста. Найти нову роботу вона так швидко не могла, тому такий варіант був єдиним.
Вона довго не була у селі та не бачила батька, а коли таки зустрілась з ним, то лише опустила голову.
Жінка поверталась додому з повним переконанням, що лише перезимує і відразу назад до міста, там вже якось розбереться, можливо, батько її займе грошей.
Вона повернулась додому з голими руками, батько зустрів її радісно, довго цілував та обіймав, хоч у нього й трусилися руки. Посадив її біля себе, щоб відпочила і почав готувати капусту та картоплю, щоб пригостити довгоочікувану гостю.
Після розповіді про життя у місті, батько, беззубою осмішкою, почав заспокоювати донечку, що її не має чого хвилюватися, він зібрав гарний врожай цього року та й консервації багато є, йому молода сусідка допомогла закрити, а ще ж не варто забувати, що у нього є кілька курок та одна свинка.
Вперше Оля розплакалась прямо перед татом, на її плечі важким вантажем впав сором за те, що вона довгий час цуралась села і весь цей час батько робив все сам. І знову вона збиралась лише скористуватися його добротою та любов’ю, а весною втекти. Тією самою весною, коли батько мав сам садити город та вести господарство.
Так вона більше вчинити не могла, вирішила, що гукатиме роботу поблизу і залишиться поруч з татом.
У неї не має нікого ріднішого ніж він!
