Я люблю приходити до своєї доньки без попередження, щоб побути з нею і з внуками. Я роблю так не часто, сама розумію, що це було б не зручно. Та й я ж не просто стукаю у двері, а зазвичай телефоную десь за пів години до приходу, щоб вона повідомити мене, якщо раптом її не буде вдома. Того дня я не планувала до неї заходити, але мені потрібно було поїхати до поліклініки, яка якраз находилась недалеко від її дому. До того ж я була страшенно голодна, адже перед аналізами не можна їсти.
У моєї доньки троє дітей, тож досить багато клопотів, тому коли я приходжу, то стараюсь максимально їй допомагати.
Того дня я теж зателефонувала їй і запитала чи можна мені прийти. Я почула, що вона затрималась із відповіддю, тому сказала, що це не обов’язково, якщо вона зайнята. Але донька сказала приходити, тож я і пішла. На порозі мене зустріли внуки і трохи невдоволена донька. Я вирішила, що, можливо у неї проблеми на роботі, тож не стала перепитувати. Сказала їй, що голодна, а вона мені у відповідь зробила дві канапки і заварила чаю.
Я була здивована, але розуміла, що, можливо вона просто пізно прийшла і не мала часу приготувати вечерю, тому й вирішила допомогти їй із приготуванням їжу. Але в двері увійшов мій зять. Привітавшись зі мною, він сів за стіл і донька стала накривати повноцінну вечерю. Звідки не взялась запечена картопля з м’ясом і свіжий салат.
Я було спершу зраділа, поки не зрозуміла, що донька накрила лише чоловікові і дітям, а мені тарілки не поклала. Вони просто стали їсти переді мною, не пропонуючи приєднатись. Мені стало так сумно, що я навіть не спромоглась нічого сказати, а просто встала і вийшла з квартири.
Додому мені було йти 20 хвилин, але я не могла чекати на автобус, то вирішила йти пішки. До того ж мені потрібно було провітрити голову.
Я не могла зрозуміти, як моя рідна донька, яку я так старанно виховувала і якій життя присвятила, навіть не накрила мені вечері. Невже рідна матір для неї нічого не означає? А найголовніше те, що вона продовжила мені дзвонити і писати, так наче нічого й не трапилось.
Я спершу ігнорувала її, а потім не витримала і пояснила, як боляче мені було, що вона так зі мною вчинила. А замість вибачень почула у відповідь, що сама винна, адже прийшла без попередження, тож вона не розраховувала вечерю на мене. Але ж можна було поділити на 1 людину більше, або попросити мене заскочити до магазину, щоб накрити стіл і на мене.
Але ж вона нічого цього не зробила. Вона просто залишила мене голодною, а потім ще й зробила винною. Я не знаю, як мені далі спілкуватись із нею. Я люблю свою доньку, але тепер знаю, як вона дійсно до мене ставиться.
