Я знаю історію моїх батьків і поважаю ту роботу, яку вони проробили, щоб жити достойним життям, але ж потрібно вміти відпускати речі. Велику частину нашого з братом дитинства ми провели в бабусі з дідусем, адже батьки працювали за кордоном, щоб купити нам велику квартиру. І їм вдалось це зробити.
Коли вони нарешті повернулись додому, мені було 16 років і я вже закінчувала школу. А коли у квартирі нарешті був зроблений ремонт і ми туди переїхали, мені якраз виповнилось 18. Батьки сказала, що квартира куплена для нас, тож ми можемо обрати собі кімнати. Брат, звісно ж, обрав найпросторішу, я ж захотіла ту, до якої був приєднаний балкон. Батьки ж розмістились у невеличкій спальні. Я запитувала їй, чи не хочуть вони помінятись, все-таки їх двоє, але мама запевнила мене, що вони й так увесь час на роботі, тож їм вистачить місця.
Через два роки я зустріла свого майбутнього чоловіка, а ще через два ми одружились. В Олега є власний бізнес, тож і немалі гроші. Весілля ми хотіли пишне і гучне і мали усі можливості організувати саме таке. Тай на весілля ми отримали від його батьків путівки на святкування медового місяця. Загалом все пройшло як в найкращих фільмах, чи як у моїх дитячих мріях. Повернулись ми щасливі і натхненні на сімейне життя.
Я свої речі перевезла у двокімнатну квартиру, яку чоловік придбав собі ще до нашого весілля. Час ішов, наша любов давала плоди, тож зараз у нас двоє дітей: хлопчик і дівчинка. Я завжди хотіла велику сім’ю, тому ми навіть думаємо над третьою дитиною, але поки ще вагаємось.
Особливо останнім часом, коли моя мама завела платівку про те, що нам потрібно переїжджати у більшу квартиру. Навіть запропонували допомогти нам фінансово, лише б у їх внуків було більше вільного простору. Я ж не дуже бачила сенсу у переїзді.
У нас і у самих є можливість переїхати до більшого житла, але я чекаю того моменту, коли батьки продадуть свою квартиру і поділять між мною і братом прибуток від продажу. Братові уже 20 років, йому пора шукати власне житло. А я не хочу знову купувати квартиру за гроші чоловіка. Так би зробила і власний вклад і не хвилювалась, що у разі розлучення залишусь без даху над головою. Мені здається, що це цілком логічно.
Тим більше, що батьки завжди аргументували свою втечу за кордон тим, що вони це роблять заради нас. І я не раз чула, що квартира теж купувалась для нас. То якщо вона наша, хіба не саме час віддати нам наше?
Але мама лише образилась на мою пропозицію. Бачте вони з батьком стільки років працювали не для того, щоб тіснитись в меншій квартирі. Ось так, і без батьків у дитинстві залишилась, і квартиру ніхто ділити не хоче…
