Я розповім вам зворушливу історію з життя мого брата.
Колись давно він був одружений. В шлюбі з Оленою вони прожили 14 років і виховували донечку Наталю. Може б і довше були разом, якби не страшна аварія, що трапилася з ним, коли він вночі повертався з роботи. За одну ніч Петро перетворився на інваліда.
Олена не змогла впоратися зі всім, що на неї навалилося й покинула його. Хотіла забрати й доньку, але та навідріз відмовилася залишати свого тата.
В Петра з донечкою був якийсь особливий зв’язок, він дуже чекав на її появу, а потім, коли вона народилася, не відходив від неї ні на мить. Думаю, кожна жінка мріє про такого чоловіка, який сам би повністю доглядав за новонародженою дитинкою. Петро вставав кожної ночі, готував суміші, пеленав, міняв підгузки, заколисував свою любу донечку Наталочку. Вона росла на його очах. Тому, найбільше за все, він боявся її втратити.
А після нещасного випадку зрозумів, що нічого, окрім своєї батьківської любові, не зможе їй дати. Він був ходячий, але зі своєї роботи змушений був звільнитися через ті травми, які отримав. Тому, Петро знав, що Наталі буде краще з мамою, але боявся навіть думати про це.
Одного разу Олена приїхала до його дому на шикарній машині зі своїм новим коханим. Приїхали, щоб забрати Наталку, а здалося, ніби познущатися з Петра. Я тоді саме була в нього, допомагала по господарству.
Колишня дружина почала вмовляти доньку поїхати з ними, бо в них є все для неї. Але Наталя вперлася і сказала, що не покине свого тата. Послухавши все це, Петро, ледь стримуючи сльози, сердито сказав доньці такі слова:
— Наталочко, їдь з мамою. Тобі там буде краще, аніж зі мною. Там у тебе буде все, що тобі потрібно. Я тобі цього дати не можу. Тому, їдь з мамою.
Боюся уявити, як йому важко було промовити таке. Але, Петро знав, що Наталя його послухає.
Так і сталося. Дитина, плачучи, вийшла з дому зі своєю мамою. А Петро дивився їм у слід і думав, як далі жити.
Наступного дня мав бути його день народження. Вперше він збирався святкувати його на самоті. Я напросилася до нього на ночівлю, бо хвилювалася. Зранку йому зовсім не хотілося підніматися з ліжка. Він ні на мить не стулив очей вночі. Не хотілося ні їсти, ні пити. Так він пролежав весь день. А надвечір, піднявся, бо треба було собаку годувати.
Не встиг він вийти з хати, як у двері влетіла його Наталочка. Петро не зрозумів, що відбувається, думав, що це йому ввижається.
Побачивши тата Наталка підбігла до нього, міцно обійняла і сказала:
— З днем народження татко! Ти думав, я забуду і лишу тебе самого у твій день?
Слідом за Наталею в дім увійшла Олена і сказала, що донька тепер залишиться з ним. Їй головне, щоб дитина була щаслива, а така вона тільки з татом.
Пройшло вже багато років, а Петро з Наталкою не розлучалися з того часу. Наталя вийшла заміж, народила дітей. Дідусь тепер няньчиться з внуками, розповідає їм казки й має багато клопотів. Але головне, що всі щасливі.
