Зі мною недавно трапився дивовижний випадок. Це була моя перша поїздка за кордон. У Німеччині мешкав мій товариш, який запросив мене у гості й обіцяв провести екскурсію. Я погодилася не одразу, бо до цього ніколи не виїжджала з країни й німецької мови майже не знала, але вирішила все-таки не упускати таку нагоду.
Я нарешті перетнула кордон. У руках в мене була велика валіза і сумочка, куди я поклала документи, гроші, кредитні картки й ще деякі цінні речі. Я дуже хвилювалася, щоб все пройшло без ускладнень, щоб нічого не забути й не помилитись. А коли я хвилююся, то частіше бігаю у туалет.
Я швиденько сходила й побігла до друга, який вже, мабуть, зачекався. Ми обійнялися, він почав розпитувати, як я доїхала, а коли я передала йому свій багаж, то зрозуміла, що забула сумочку з грошима і всіма документами у громадському туалеті.
А минуло вже більш як півтори години. Я була у розпачі. Настрій у мене відразу пропав. Вже й не сподівалася її повернути.
Але Рома, був на диво спокійним. Він мене переконав, що тут просто так нічого не зникає. Тому ми без поспіху пішли здавати мої речі у багажне відділення, яке на мою велику втіху, знаходилось не далеко. А потім повернулися за сумкою на місце, де я її випадково забула.
Коли прийшли на місце згуби, я неймовірно здивувалась – моя сумка висіла там, де я її залишила, у тій самій кабінці. Таке враження, що її ніхто навіть пальцем не торкався. Всі замочки закриті, але все одно, про всякий випадок перевірила всі речі та перерахувала гроші. І все було на своїх місцях. Навіть 1500 євро готівкою, які я поклала у маленьку кишеньку.
Я тієї радості кинулась Роману на шию і міцно стисла в обіймах. Мені досі не віриться, що таке можливо. Як би я забула сумку в громадському місті десь у нас, я б її більше не побачила. А тут видно, що для людей в пріоритеті законослухняність.
