Ми живемо у селі. Чоловік працює на місцевій пилорамі, а я займаюся домашнім господарством. Діти вже давно повиростали й переїхали жити у місто. Лише час від часу приїжджають нас провідати. З нами ще живе батько мого чоловіка. Він дуже ласий до чарки, та так, що не зважаючи на хворі ноги піде за нею світ за очі.
Кілька місяців тому до нас прибилася породиста собака. Таке в нашому селі буває часто. Мисливці з міста приїжджають на полювання з новими собаками. Коли починається стрілянина або галас то непідготовлена тварина впадає у паніку та починає тікати куди бачить. Мисливці не в змозі її знайти покидають. А через кілька днів стомлені та голодні тварини виходять до нашого села, або до сусіднього.
Наша собака була лайкою, або чимось дуже до неї подібним. Коли я побачила її, то не змогла вигнати й дала поїсти. З того часу вона нікуди не виходила з подвір’я. Все б добре, але її вроджений мисливський інстинкт почав брати верх і я кілька разів не дораховувала курчат. Тому вирішили її вигнати. Але що я тільки з чоловіком не робила. Й кричали на неї, й лякали петардами, а кілька разів навіть вивозили чим далі. Але кожного разу вона поверталася та весело заглядала в очі й махала закрученим хвостом.
Врешті решт ми змирилися й чоловік побудував їй невеликий вольєр, щоб зменшити шкоду від її полювань.
