Мені завжди здавались дивними відносини моїх однокласників зі своїми батьками. У них все якось так просто було. Не потрібно було випрошувати кишенькові гроші. Гуляти могли коли хотіли, та з ким хотіли. А саме дивне мені було, що батьки кохали одне одного, йшли на компроміси… Чому дивно? Тому що мої батьки були геть не такими. До моменту, поки я не зустрів свою теперішню дружину, я поняття не мав, що таке тепло рідної людини, доброта, ніжність, а тим паче підтримка.
Все моє дитинство минуло в стресі. Я жодного разу не чув, щоб батьки мене похвалили. Ні, я завжди був не таким. Як то кажуть, я не син маминої подруги. Спершу, я щосили намагався завоювати похвалу від рідних. Трішки підріс, та зрозумів, що ці люди самі не знають, що це таке. Я просто перестав намагатись, та сконцентрувався на тому, що мені потрібно зробити все, аби швидше піти з цього жахливого дому. Батьки хоч і робили все у фінансовому плані, проте нічого з того, що роблять люблячі батьки для своїх дітей. Пам’ятаю дуже яскраво, як в першому класі на дзвонику всі батьки підтримували своїх дітей, вітали з першим навчальним днем у їхньому житті, а мої дали мені запотиличник, і пригрозили, щоб не носив додому поганих оцінок, бо їм такий син не буде потрібним. Ось так і минало моє життя.
У страху, який жив у мене в голові, я ставився до світу з огляду якщо я комусь не сподобаюсь, то це кінець мого життя. Буду здавати пляшки й картон, щоб прожити. Після університету я зустрів Аню, свою дружину, яка відкрила мені очі, що це тільки мій страх. Всім подобатись ні в кого ніколи не виходило. Всі ми різні, та бути ідеальними не потрібно. Головне бути собою, розуміти чого хочеш ти та йти до цих цілей.
Через пів року я познайомився з її рідними. Прекрасні люди. Вон відразу прийняли мене в родину, хоч на той момент я був тільки хлопцем їх дочки, навіть не нареченим. Через місяць це змінилось. Я попросив руки Ані. Перед весіллям хочеш чи ні, довелось знайомити моїх батьків з Аніними. Я боявся цього дня найбільше. На фоні батьків Ані, мої були неандертальцями. Я молив Бога, щоб це не закінчилось скандалом, та дарма.
Ми домовились зустрітись в ресторанчику, та заодно обговорити деякі питання весілля. Буквально з перших слів, мої рідні почали говорити “на ножах”. Вони критикували все, що їм пропонували. За Аню взагалі сказали, що невістка не кращого ґатунку, тому вони проти цього весілля.
Якщо я ще терпів образи у свою сторону, то в сторону коханої не дозволю! Я підняв матір та батька, перепросив рідним дружини замість батьків, та сказав, щоб ті забирались з ресторану, а заодно, з мого життя!
Ми не спілкувались дуже довго, аж поки батьки не дізнались, що я тепер маю свій бізнес, та товстенький гаманець. Прийшли до мене одного дня, кажуть, давай все з початку почнемо. Все ж, не чужі люди. Але я занадто добре їх знаю… Сказав, що вітатись на вулиці будемо, але не більше. Ми з дружиною приклали занадто багато зусиль, щоб витягнути весь той бруд з моєї голови, що закладався там з пелюшок.
