Все своє життя я тільки тим і займаюсь у вільний час, що дивлюсь різні драми та мелодрами. Ну от подобається мені такі фільми, хоч ти що хоч роби. Там і поплакати, і порадіти, і посміятись. Ну, ви самі розумієте.
Але й така в мене професія, що в пологовому часто надивишся ще тих драм. Та ось востаннє трапилось таке, чого навіть я не очікувала.
Першою в той день до нас поступила Марія. Така мила та чудова дівчина, я прямо повірити не могла, що такі існують. Чітко виконувала наші вказівки, без зайвих клопотів все обійшлось і вона народила чудову дівчинку.
Та відразу привезли ще й Тетяну. Дівчина була як то із модного журналу, а саме із сторінки реклами лікарні пластичної хірургії. Там і губи, і груди – все було як треба. Приїхала сюди вона такою автівкою, що я ще й в житті таких не бачила.
І ось цих двох різних, здавалось, дівчат ми поселили до одної палати, оскільки місць вже не було. Та тоді я й уявити не могла, що вони знайомі. Коли Марічка побачила її, то відразу збліднула в обличчі.
Коли Таню ми забрали на пологи, то я вирішила спитати Марусі, чи це мені здалось, що вони знайомі. І відповідь мене просто вбила:
– Ну як сказати? Просто знаю про таку особу. Колись вона була коханкою мого чоловіка. Думала, що нарешті зможу про всю ту ситуацію забути, а тут ще й опинились у одній палаті за іронією долі.
Я була шокована такою новиною. Та потім виявилось, що пологи Тані завершились і народила вона не зовсім здорового хлопчика, тому поки йому краще побути в реанімації. Коли Тетяна почула про хворобу сина, то вся зблідла, а потім сказала, що писатиме заяву на відмову. Ми довго переконували її і казали, що все можливо вилікувати, якщо докласти зусиль, але та і слухати нас не хотіла.
Навіть ослаблений стан не зупинив Таню. За декілька годин на столі уже лежала заява про відмову, а під пологовим стояв той самий дорогий автомобіль.
Мені стало так жаль малюка. На емоціях поділилась ситуацією, що склалась із Машею. Вона вухам своїм повірити не могла. Ніколи б не допустила думки, що ось так просто можна покинути рідну дитину. Потім вона, очевидно, зателефонувала чоловікові, а через кілька годин сказала, що має намір всиновити хлопчика.
Артурчик вже за декілька тижнів зміг самостійно дихати і ми виписали Марію із двома дітками додому. Від того випадку вже пройшло трохи часу, а я досі згадую і не вірю, що в наш час є такі добрі та щирі жінки. Тепер лише питання до чоловіків, які біжать за надутими губами, а не людяністю.
