Останній часом стало дуже поширеним поняття «булінгу». І біда в тому, що шириться не лише поняття, а й саме явище. І популярне воно не тільки серед дорослих. Скаржаться в основному діти шкільного віку.
Коли я навчалась у школі, то не було такого ажіотажу із цим всім. Та і мені здається, що діти не були настільки злими.
Пригадуючи свої шкільні роки, мені відразу в голову приходить спогад про день, коли до нас у клас прийшла нова учениця, Яна. В неї було нелегке життя. Відразу пробіглися плітки про те, що батьки у неї залежні від алк оголю. Тому соціальна служба і наполягла на тому, аби батьки були позбавлені батьківських прав, а дівчинка переїхала до бабусі.
На перших погляд дівча видалось мені милим та доволі скромним. Звичайно, не вирізнялась якимось дорогим одягом та і взагалі виглядає дуже бідно. А також не вимовляла звук «р».
Тому всі однокласники почали цькувати нову однокласницю. Дівчата перед нею вихвалялись одягом, а хлопці зачіпали і смикали за косички.
Та одного разу дівчинка захворіла і залишилась вдома, а класна керівниця скористалась моментом і попросила нас залишитися після уроку поговорити. Перед всім класом вона почала доволі серйозну розмову:
– Діти, до мене дійшли чутки, що над нашою Яночкою знущаються старші хлопці та дівчата. Так робити не можна, адже ви самі бачите, що вона чудова людина. Тому хто, як не ви зможе заступитися за однокласницю? В неї, крім вас, близьких друзів немає. А ми ж з вами одна сім’я?
Всі діти похилили голови. Вони прекрасно розуміли, що і самі таким грішать. Їм стало соромно, тож прийом Олени Олександрівни виявився дієвим.
І як добре, що саме в цей період наш мудрий класний керівник вирішив розпочати цю розмову і запобігти страшному булінгу.
