Ми з чоловіком дуже довго виношували в собі мрію про квартиру в Болгарії, недалеко до моря. Збирали гроші досить довго, потім ще кілька років вивчали цю тему, обирали район і їздили дивитися ті варіанти, які сподобалися.
Врешті решт через півроку таки придбали. От тільки не квартиру. Нам пощастило і за ціною квартири ми придбали цілий будиночок – дуплекс.
Зробили ремонт на кухні і в кімнаті і провели ціле літо біля моря.
Наступного року до нас почали напрошуватися усі родичі і знайомі вгості. Та й нам не було шкода, хай приїжджають.
Ми то думали, що вони нам хоч щось допоможуть. До того ж ми робили ремонт і вільні руки завжди стануть в пригоді.
Лише ніхто нам не допомагав. Родичі поводили себе так, наче вони в готелі. Я готувала їсти на всіх, вони жили на всьому готовому.
Навіть жодного разу не придбали продукти і не запропонували гроші. Єдине, це коли приїхали – привезли шоколадку.
Ну ми з чоловіком також не заробляємо золоті гори. Чого це ми повинні годувати за свій кошт людей, які і так безкоштовно у нас живуть. Мали б стид і совість.
І основне, що вони вважають, що така їхня поведінка у межах норми.
Я вже не знаю, що робити. І прогнати не пасує, і терпіти сил нема. Наступного року точно всім будемо відмовляти.
І знаєте, всі як їдуть від нас додому, то дуже щиро посміхаються і кажуть, що наступного року до нас повернуться. Ага! Дзуськи там!
В нас не безкоштовний готель і ми з чоловіком не наймалися у прислуги.
Придбайте своє житло і відпочивайте біля моря стільки, скільки душа забажає, а мені дайте спокій.
Ми ж з чоловіком старалися для себе, для дітей і для внуків, а не для далеких родичів.
На халяву і сіль солодка, то ж вони всі і так хочуть тепер з нами родичатися. Попридумували собі.
