Всім було байдуже до мене. Ніхто не хотів брати зайвий рот у свою сім’ю, хоч я був їхнім родичем

Мені пощастило з батьками – вони дуже любили мене. Можна сказати, що в мене було щасливе дитинство. Оскільки мої батьки росли в бiдниx родинах, де обоє були не єдиними дітьми, ще в юності знали, що своїм дітям ні в чому не будуть вiдмoвляти. Тому вони багато працювали протягом життя. В результаті заробляли трішки більше середньостатистичних людей. Батьки знали ціну грошам, але ніколи не були cкyпими.

Батько був дуже доброю і щедрою людиною. Завжди допомагав фінансово своїм та маминим братам й сестрам, а також батькам. А от вони не квапились віддавати борги.

Але в 13 років моє життя кардинально змінилось. Я з батьками потрапив у аварію. Мама загинула на місці, а батько помер через тиждень в лікарні від ускладнень. А в мене в результаті аварії була зламана нога та тріщина в зап’ясті.

Хоч в мене й були рідні дядьки й тітки, ніхто не виявив бажання піклуватись про мене далі. Тому мене забрали до дитячого будинку, де було важко. Найважче тим, хто жив у сім’ях з люблячими батьками.

Добре, що там я прожив недовго. Адже через 2 місяці мене забрали до себе добрі люди. Це був мій вчитель зі школи Іван Миколайович зі своєю дружиною. Так склалось, що в них не може бути дітей. А дізнавшись, що я в дитячому будинку й нікому з рідних не потрібен, вирішила забрати до себе.

Полюбили мене як рідного сина і дали освіту, найкращу, яку могли собі дозволити. Я нарешті знову жив у родині, де мене люблять. Хоч в мене й був спадок, яким я не міг розпоряджатись до свого повноліття, мої названі батьки ні копійки звідти не взяли – на все витрачали лише свої власні гроші, які самі й заробляли.

Так я закінчив школу на відмінно, вступив до інституту й успішно його закінчив. Паралельно працював і почав заробляти гроші, частину яких віддавав названим батькам.

На свій 23-й день народження я познайомив їх зі своєю нареченою. Вони дуже раділи за нас. В день весілля названі батьки дали мені ключ від будинку моїх батьків і спадщину, яку вони мені лишили. Ми з дружиною довго думали, що робити з цими грошима. І все-таки вирішили відкрити власний бізнес, який виявився дуже прибутковим. Ми допомагаємо фінансово і моїм названим батькам, і тестю з тещею. Адже вони допомагають нам з вихованням наших дітей.

Минали роки. Разом з нашим фінансовим ростом в моє життя почали повертатись рідні тітки і дяді. Але в мене була настільки сильна дитяча образа на них, що я зразу відсікав будь-які їхні спроби повернутись у моє життя. Я чудово пам’ятаю той період, коли жив у дитячому будинку. Чомусь тоді я їм був непотрібний…

Оцените статью
Всім було байдуже до мене. Ніхто не хотів брати зайвий рот у свою сім’ю, хоч я був їхнім родичем