Коли я був молодим, то зробив дуже серйозну помилку. Прошу – не судіть мене суворо, а дайте пораду.
Я ріс дуже самостійним, мої батьки давали мені свободу тим, що особливо про мене не піклувалися, майже весь час вони з’ясовували між собою стосунки. Вони то мирилися, то сварилися, а потім вирішили народити ще одну дитину, яка б їх об’єднала, коли сестричка народилася, коли мені було 14 років. Проте дива не сталося і батько приблизно через рік пішов від нас. Мама займалася сестричкою, а я увесь свій вільний час проводив на вулиці. Я поводив себе погано і це заважало мамі з вихованням сестрички, але я її розумію, адже я був просто нестерпним: йшов з дому і приходив додому коли мені заманеться. Якось мама не витримала і вигнала мене з дому коли мені було 18 років.
Я поїхав жити до бабусі. Моя бабуся проживала в невеликому містечку у квартирі двоповерхового будинку. Бабуся добре до мене ставилася, адже годувала мене в той час, як я не ходив на роботу. Поки бабуся була на роботі, я вдома влаштовував гучні вечірки.
На одній з вечірок я познайомився з хорошою дівчиною Олесею, якій на той час було 17 років. Вона була моїм ідеалом: гарна, розумна, вихована. Я закохався у неї з першого погляду. У містечку я був популярним, усі знали який я хуліган і відмовляли Олесю від спілкування зі мною, але вона ні на кого не звертала уваги та, коли їй виповнилося 18 років, ми одружилися. Весілля святкували в тісному колі сім’ї в ресторані іншого міста. Олеся була засмучена таким святкуванням, адже не про таке весілля вона мріяла.
Олеся була з багатої сім’ї та після весілля ми почали жити в її окремій квартирі. Через рік у нас народилася донечка. Дружина була щаслива, а я ні. З малечею нам допомагала моя бабуся, було важко, а коли бабусі не стало – стало ще важче. Добре, що хоч квартиру свою бабуся на мене залишила.
Роки йшли, донечка пішла в садочок, а я влаштувався працювати вантажником в місцевий магазинчик. Там я познайомився з красивою продавчинею Мариною. Вона була з села, до нас приїхала працювати. Ми з нею почали таємно зустрічатися, я сам не розумів що роблю.
А коли Марина запропонувала втекти з нею – я погодився.
Квартиру бабусі я продав, а виручені гроші поклав на банківський рахунок. Дружина знала про продаж квартири, але не знала для яких цілей я це зробив. В день, коли я втік з Мариною, я залишив Марині записку, в якій все пояснив. Дружина мені телефонувала, але мені було важко з нею говорити, тому я лише сказав, щоб вона сама виховувала нашу донечку і подавала на розлучення.
Ми з Мариною поселилися в гуртожитку і прогуляли всі мої гроші за рік. А коли гроші закінчилися – Марина мене покинула.
Тоді я з обережністю зателефонував дружині, щоб розвідати обставини. Вона холодно відповіла, що ми уже розлучені та що вони з донькою уже навчилися жити без мене. Я почав вживати алкоголь. Уже сім років пройшло з того часу.
Зараз я зрозумів уже всі свої помилки, хочу почати життя з початку. Я дуже хочу, щоб у мене знову була сім’я. Після того, як я подзвонив тещі, вона сказала, що в Олесі з донечкою все добре та, щоб я більше їх не турбував. Мама теж не хоче мене знати.
Ось так і живу. Не знаю що мені робити…
