У нас з Оксаною гарна родина, ми разом більше 10 років, а це, на мою думку, вже щось означає, маємо двох чудових хлопчиків, яких безкінечно обожнюємо. Саме так я вважав, доки не сталася одна нeприємна ситуація. Моя теща жила в іншому місті, далеко від нас, тому бачилися ми лише по святах, може й тому, як мені здавалося тоді, наші з неї стосунки були досить непоганими. Проте нещодавно вона почала жaлітися на самотність, наводячи приклади про своїх подруг, яких до себе забрали діти. Подумавши, ми з дружиною вирішили придбати їй житло ближче до нас, до того ж гроші за її квартиру повністю покривали всі витрати. Не те, щоб я дуже радів майбутнім змінам у житті, але заради Оксани був готовий на будь-що.
Ми швидко все оформили, і ось уже моя теща живе поряд з нам, у сусідньому будинку. Але тепер бачити її я не маю ніякого бажання.
Доки мати моєї дружини жила далеко від нас, особливо не втручалася в наше родинне життя. Тепер же складається таке враження, що вона намагалася будь-яким чином нас посварити, чіпляючись за найменші дрібниці. І найдивніше, що все це їй дуже подобалося. Крім того, що теща щодня приходить до нас і повчає, що і як правильно робити, вона втручається і в наше особисте життя. А в цей час до онуків їй немає ніякого діла: на наші поодинокі прохання залишитись із ними або забрати зі школи вона вигадує неіснуючі хвороби і купу важливих справ. Що стосується мене, виявилося, що я зовсім не той чоловік, який потрібен її доньці, більш того, вона це завжди розуміла, але не хотіла її засмучувати, а от зараз раптом вирішила говорити правду. За її словами, я поганий господар і ще гірший батько. А вчора заявила, що вражена тим, яка я безхарактерна людина. Та найнеприємнішим став момент, який вразив мене до глибині душі. Ввечері вони вдвох були на кухні, дружина приготували свій коронний борщ і чекала мене з роботи. Увійшовши в коридор я почув, як теща каже Оксані, що така людина, як я, не варта, щоб для неї готували борщі й витрачали свій дорогоцінний час.
Я розумію, що мати є мати, і тут мова про якийсь вибір не йде взагалі. Але наше життя поступово почало перетворюватися на суцільну сварку, хоча раніше такого ніколи не було, бо ми завжди чули одне одного. Діти теж усе відчувають, і від цього ситуація стає ще жахливішою. Іноді я навіть ловлю себе на думці, що розлучення — це не найгірший варіант. І так майже кожного дня: зранку за сніданком, увечері після роботи та й просто без причини я чую на свою адресу лише нечемні звинувачення.
Я поважаю людей у віці, їхню мудрість, але моя теща — далеко не такий приклад, бо саме вона налаштовує свою доньку проти мене. До якої мети прагне ця жінка, я не розумію. Невже їй байдуже, що може все зруйнуватися і наші хлопчики будуть рости в неповній родині. Це ж її онуки, і вони цього не заслуговують. А ми з Оксаною? 10 років створювати родину, щоб враз зруйнувати її через примхи однієї людини!
Згадую часи, коли у нас усе було добре. Моя Оксана сяяла від щастя і завжди із захопленням казала про те, як нам поталанило бути разом. І ось лише за кілька тижнів усе перетворилося на суцільний безлад. Я розумію, що Оксана любить свою маму і після смерті батька хотіла частіше бути з нею, забрати поближче до себе. Але ж теща доросла людина і має відчувати, до чого веде її поведінка?
Серед наших повсякденних сварок я не можу обрати час, щоб спокійно поговорити зі своєю дружною, пояснити їй свої почуття і переживання. Мама — це святе, але вона повинна мати свою думку і жити своїм життям. Якщо я це скажу, Оксана образиться, та більше тривати так не може. Складний вибір. І я навіть не хочу думати про те, що станеться з нашою родиною за таких обставин. Проте я теж маю гідність і поважаю себе.
