Я старішала і з кожним роком все більше і більше спостерігала за поведінкою своєї доньки. Ну от хоч б ийте мене, а ніяк не можу зрозуміти, в кого тільки вона пішла таким мерзенним характером. Всі мої рідні та рідні чоловіка були м’якими та добрими людьми. А от наша Віка завжди думала тільки про себе і свої інтереси.
Мені було важко справлятись із дочкою ще коли вона була молодша, а коли почався підлітковий період, то в мене аж волосся дибки ставало. Ми сварились мало не кожен день, а стосунки просто зійшли нанівець.
Коли у Вікторії з’явився хлопець, то я переживала, що драми в її житті стане ще більше. Та Андрій щиро покохав мою доньку, тому і намагався приборкати її характер. Сам він був спокійним, врівноваженим, стриманим парубком. З початком цих стосунків Віка остаточно припинила спілкування зі мною і навіть не заходила в гості.
Декілька разів я сама напрошувалась на каву до пари, але мене відкрито ігнорували. Тому наполягати я не стала. Тим паче навіщо мені той головний біль?
Хазяйка із моєї доньки просто ніяка. Варто було мені лише кілька раз потрапити до них на квартиру, як очі страждали від того видовища безпорядку. Завжди кругом були розкидані речі, раковина забита брудним посудом, а біля смітника коробки з-під напівфабрикатів. Я намагалась зробити Вікторії зауваження, навчити, як матір. Але хто ж тепер старших людей слухає?
Андрія Віка взагалі не поважає і це мене обурює найбільше. Вона постійно його критикує, робить зауваження на людях, скандалить та без причин ображає. Мені дуже шкода хлопця. Він витрачає свої найкращі роки на такі стосунки.
Багато разів я задумувалась про те, що моя донька не варта такого хлопця, хоч і знаю, що так говорити не можна. Просто мені мало віриться, що її можна перевиховати, а нездорові стосунки рано чи пізно закінчаться і обом доведеться гоїти душевні рани. Андрію так точно.
