Ми з сім’єю живемо в селі. Маємо хороший будинок і присадибну ділянку, де садимо городину, щоб мати своє, а не купувати в магазині.
По сусідству мешкає багатодітна сім’я. У них із чоловіком четверо дітей, але ні Люда, ні Степан не працюють. За що вони годують таку чималу сім’ю, мені не відомо. Шкода стало дітлахів, ому вирішила запропонувати сусідці заробити трохи грошей.
Я сказала Люді, що коли вона хоче, то може прополоти бур’ян в мене на городі, а їй заплачу за це.
Та відразу погодилась. Наступного дня вона прийшла, щоб приступити до роботи. Але те, в чому вона прийшла, виглядало, як мінімум не доречно для городніх справ: розплетене волосся, коротенькі шорти й обтисла майка. Як вона мала щось робити у такому вигляді, я не зовсім уявляла. І не помилилась – за пів дня вона прополола лише один рядок. Я делікатно натякнула їй, щоб завтра одягнула щось зручніше.
Наступного дня історія повторилась. Люда заявилася до нас у мініспідниці й короткому топі, волосся знову було розплетене.
Я вирішила не присікуватись: може їй так зручніше, звідки мені знати? Люда не поспішала виконувати узгоджену роботу: вона часто ходила на перекур, пила воду, або просто сиділа у тіні. Але щойно з роботи повернувся мій чоловік – ніби ожила! Ходить, стегнами виляє, груди вперед – соромно дивитись. Звісно, мене така поведінка обурила. Так минув тиждень, город залишився не прополотий.
Заплатила їй певну суму й вирішила діла з нею більше ніколи не мати.
Минуло кілька тижнів і ми зустрілися в магазині.
Люда почала нахвалювати мого чоловіка, що він такий здібний, симпатичний, працьовитий, не те, що її Степан! Я вже не витримала й кажу:
– Кожен чоловік вартий своєї дружини – і навпаки..
Але Люда не зупинилась на цьому. Вона далі продовжила бідкатись, як їй не пощастило, не те, що мені.Я, он як вдало заміж вийшла! Це була остання крапля:
– Люда, – кажу, – Біля такого чоловіка і жінка відповідна має бути. От, чим ти відрізняєшся від свого Степана? Безробітна, ледача, куриш. Тільки й знаєте, що дітей робити! Тому не треба вдавати з себе жертву! Яке їхало, таке й здибало!
Після цих слів, Люда зі мною більше не вітається – образилась. А за що? За правду?
