Колгоспний бригадир Єгор Семенович виростив трьох хороших синів зі своєю дружиною. Двох синів уже оженити встиг і онуків дочекатися. Прийшла пора і третього сина, Григорія, одружити. Він як раз з армії повернувся і швидко, всього лише за півроку, знайшов собі наречену в сусідньому селі.
Єгор Семенович хвилювався: чи гарна наречена? Куди синe поспішати так? Треба щоб вона хорошою і працьовитою була. Адже в селі господарство у них велике, город теж великий, а дружина Галя хворіти стала щось дуже сильно останнім часом. Про наречену сина Єгор Семенович думав і вночі, і вдень.
Повернувся якось Григорій додому, а батько йому і каже:
– Син, потрібно щоб все йшло своєю чергою. Треба оглядини твоєї нареченій влаштувати, а потім тільки весілля грати.
– Та не вигадуй ти, батько. Це вже пережитки минулого. Найголовніше, що я люблю свою Катю і хочу одружитися з нею. І не зраджу свого рішення.
– Що навіть, якщо ми з матір’ю проти будемо? – запитав у сина Єгор Семенович.
– Навіть якщо ви будете проти. Я люблю її, і вона все одно стане моєю дружиною! – відповів Григорій впевнено.
– Ух, які ви норовливі стали! Зовсім батька з матір’ю не поважаєте! – образився на сина Єгор Семенович.
Вирішив Єгор Семенович зробити по-своєму. Взяв в колгоспі коня і віз, узяв дружину і поїхав до сусіднього села: подивитися на наречену сина захотів.
Їдуть вони, а дружина Галя і каже йому:
– Юрась, може не треба їхати-то? Ще образиться наречена нашого сина на нас. Скаже, що ми на неї як на теличку приїхали дивитися. Ще посваряться молоді. Що тоді нам син скаже? – спробувала напоумити Єгора Семеновича дружина.
– Як одружитися наосліп? Ми ж не знаємо, яка вона? Може вона погана? Яку Гришка нам невістку в хату приведе? Не можна це все справа на самоплив пускати! – намагався захиститися Єгор Семенович
– Не треба, Юрась. А то біди наробимо! – неможливо заспокоювалася Галина.
-Ех, ти яка! Кажеш, і говорив мені під руку! Гаразд, не поїдемо! – розсердився Єгор Семенович
Розгорнули віз і повернулися вони додому.
– Ну як, вам сподобалася моя Катюша? – запитав Григорій, коли вони повернулися додому.
– Хороша у тебе наречена! Одружуйся! Молодець! – відповіла мати.
Батько весь час ходив незадоволений: хвилювався, якщо у нареченої Гриші придане?
А тим часом Григорій вже став перевозити придане нареченої собі додому.
“Хто вона? Хто її батьки? Як вони її виховали?” – хвилювався Єгор Семенович.
– Так сирота вона. Мені Гришенька розповідав, що батько Каті з фронту не повернувся, мати давно померла. Тітка виховувала нашу Катерину.
– Час від часу не легше! – засмутився Єгор Семенович.
Тут прийшла пора до весілля готуватися. Сини приїхали зі своїми дружинами та онуками. Вони допомагали Галині частування на весілля готувати, столи накривати.
Тут Григорій привіз ще придане своєї нареченої: велика шафа з дзеркалами.
– Нічого собі! Прямо як в місті у нас тепер буде! – завмер від несподіванки Єгор Семенович, коли побачив шафу.
А Галина з невістками тим часом столи накривала та частування розставляла.
Стало Єгору Семеновичу цікаво: а що ж в скринях привезла з собою майбутня невістка? Відкрив скриню, а там зверху газета лежить. Дістав він газету і побачив статтю про Катерину Дубініної, яка дояркою працювала в сусідньому селі. Виявляється, вона передовик праці, орденом її нагородили, і шафу дзеркальну подарували.
– Ох, яка невістка нам дісталося! Працьовита! Передовиця! Повага вона гідна! Молодець, Гришка! Чи не помилився з дружиною! Хорошу собі знайшов! Щастя їм і довгих років життя! Нехай їм Бог діточок побільше дає! Нехай поважають нас і допомагають нам завжди! Так, авторитетна невістка! Знатна! Добре-то як! – зрадів Єгор Семенович.
А потім весілля було: весела та галаслива. Єгор Семенович пригощав гостей, посміхався і радів, коли дивився на невістку з сином.
Говорив час від часу гостям:
– Добре-то так! Ось уже й останнього сина женю!
