Степан часто їздить потягом. Адже в нього відрядження. Їздить по всій країні. Інколи припадає і за кордон. Але сьогодні терміново потрібно їхати. Зазвичай білети бере раніше. Білети тільки в плацкарті. Декілька нижніх поличок, а все інше верхні. Довго не роздумував, тому що і тих не буде. Взяв нижнє місце. Завжди їде в купе. Там закрився і відпочивай. Тому що на ранок потрібна свіжа голова. А в плацкарті знає, що не виспиться, та що поробиш. Їхати все одно потрібно.
До потяга прибув вчасно, навіть не прийшлося чекати, відразу в вагон. На місці Степана сидів доволі дебелий чоловік увесь у наколках. Які недвозначно показували, де знаходився той чоловік. Степан ввічливо попросив уступити місце, тому, що потрібно поставити речі. Той чоловік лише хмикнув і продовжував сидіти. Степан знову нагадав, щоб чоловік уступив його полку. На цей раз той так поглянув, що Степан вирішив, нехай вирішує з ним провідниця.
Добре, що в цьому вагоні провідник чоловік. Він сміло підійшов до чоловіка в наколках, і попросив сісти на своє місце. Інакше викличе поліцію. А йому, як розуміє провідник, неприємності не потрібні. Виявляється місце того нахаби в кінці вагону, там де туалет. Чоловік встав і так поглянув на Степана, що в того мурашки по спині пішли. Нарешті можна відпочити, але спокою не було. Той чоловік в наколках не йшов із голови.
Та ще й ходити почав туди сюди, неначе щось йому потрібно. За кожним разом зупиняється біля Степана і дивиться в упор. Від такого погляду лячно. Але Степан не показує виду. Про відпочинок можна забути. Хіба можна відпочити під поглядами того в наколках. А він вже в четверте проходить мимо. У вагоні людей достатньо. Але є вільні верхні місця. В купе, де був Степан всі полки зайняті, навпроти також. Чоловік хотів лягти на одну із них, але навкруги все зайнято, а далі йти не хотілося.
Невдовзі до чоловіка в наколках прийшли знайомі. Мабуть, такі ж як і він. Вони голосно розмовляли, заважали людям відпочивати. Десь заплакала дитина, тому що просинається від кожного вигуку тих чоловіків. Десь за північ нарешті заспокоїлися. Розійшлися по своїх місцях. Але Степан так і не заснув. Відпочинок не вдався. Надалі, думав чоловік, більше не буде брати білети в плацкарт. Якщо немає таких як потрібно, поїде наступного дня.
Тому що приїде завтра не виспавшись. Як йому працювати? Його за руку смикнула жіночка. Вона пошепки дякувала Степана за те, що відстояв свою полку. Адже той у наколках намагався залицятися до неї. Вона жінка, з ним зладнати не може. Такі люди не розуміють слова. Їм потрібно при вести приклад. Що з ним буде, лише тоді відчепиться. А жінка і ворухнутися боялася, щоб не повернувся той у наколках. Тому ще раз дякує.
Від такої подяки у Степана настрій піднявся. Не дарма він їде в цьому вагоні. Виходить так потрібно було, щоб хоч і ненароком, захистити цю милу жіночку. А що завтра не відпочивши, то нічого, наступної ночі виспиться.
