Вже 6 місяців живу надією, що чоловік повернеться до мене й сина, якого ніколи не бачив

Марія з Дмиром були одногрупниками.На четвертому курсі стали зустрічатись. Усе було просто чудово. Закохані  не могли повірити, що такими можуть бути почуття.

На випускному Дмитро зробив пропозицію для Маші. Вона з радістю погодилась. Закохані зіграли весілля й вирушили  у весільну подорож. Молодята насолоджувались життям та одне одним. Смакували літо, плаваючи в морі.

Їхні бажання збігалися в усьому – в побуті, відпочинку, любощах. На весілля батьки їм подарували двохкімнатну квартиру. В Марії справи з роботою одразу склались добре після закінчення університету. Вона була на хорошому рахунку у керівництва й отримувала хорошу заробітну плату.

Дмитро ж довго шукав роботу, проходив співбесіди. Вечорами приходив додому сумний, його дратували запитання молодої дружини.

Ну не хотів він працювати ” на дядю”. І вирішив поїхати за кордон на заробітки, накопичити трохи коштів і відкрити власну справу. Заради цього він був готовий покинути на 6  місяців вагітну Марію.

Марійко, кохана, тільки 6 місяців. До народження нашого малюка я повернусь. Буду навіть на пологах. Я хочу, щоб наша дитина  мною пишалась. Бо хто я зараз? Безробітний. Так не повинно бути.

З тягарем на душі вагітна на третьому місяці Марія відпустила чоловіка у пошуках кращої долі.

Після того прощання жінка  більше його не бачила. Спочатку чоловік дзвонив щодня. Казав, що знайшов хорошу роботу. Що все буде добре. Але одного дня він зник з житла, яке для нього орендувала фірма.

 Його речей чи сліду також не виявили.  Марія зверталась в посольство. Але результату поки нема. За цей час жінка встигла народити сина, який ніколи не бачив батька. Син Мирон  єдина втіха на сьогодні. Марія  живе з надією, що Дмитро все-таки живий і одного чудового дня він знову повернеться до неї з сином. Але інколи в голову лізуть страшні думки, що він просто підло її покинув…

 

Оцените статью
Вже 6 місяців живу надією, що чоловік повернеться до мене й сина, якого ніколи не бачив