Вже багато років я працюю вчителем у школі. І ось декілька тижнів тому до мене зателефонувала матір однієї з учениць. Справа в тому, що її дочка вдома пожалілася, як їй нудно на уроках. Нібито все, що ми вивчаємо, їй уже відомо. Тому матір вирішила попросити, аби Олечку перевели до наступного класу. Зараз вона навчається у першому класі. І чесно вам сказати, я дуже здивувалась від таких заяв. Невже таке і справді буває? Ми ж тільки недавно навчання почали.
Тому на наступний день я вирішила провести невеличкий іспит для розумної учениці, аби перевірити її знання. Спочатку вона розповіла мені алфавіт, потім прочитала декілька сторінок книжки, переказала зміст, напам’ять прочитала віршик і знала бездоганно всю таблицю множення.
На той момент мої очі стали по 5 копійок. Невже дівчинка і справді така розумна? Можливо, в нашій школі навчається вундеркінд? Безперечно, робити Олі в першому класі нічого, але такі рішення приймаю не я. Тому відразу я пішла до директора.
Микола Васильович – директор строгий і серйозний. Він викладає хімію, тому усюди любить точність, порядок, дисципліну, а головне правду. Сказати вам чесно, то я сама його інколи побоююся. Коли я зайшла кабінет, то відразу випалила історію, яка зі мною трапилася. І Микола Васильович здивувався не менше мене. Тоді попросив привести дівчину. І він так само дав їй декілька завдань.
Та Олечка так перелякалася, що не те щоб текст прочитати, навіть «добрий день» вимовити не змогла. Я присіла біля неї, погладила, сказала, що у неї все вийде і вона, здається трохи заспокоїлась, але як і раніше не проронила жодного слова.
– Олечко, давай, зберися, не бійся. Микола Васильович хороший чоловік, він ще ніколи і нікого не ображав.
– Я добре читаю, знаю напам’ять декілька віршів, алфавіт та таблицю множення.
Директор м’яко посміхнувся і промовив:
– Добре, тоді розкажи нам все, що ти знаєш напам’ять. Почнемо з таблиці множення.
І тут Олю понесло. Вона і віршики продекламувала, і таблицю розказала, і алфавіт. А коли директор попросив розповісти ще щось цікаве, то дівчинка навіть кинулась в історію. А потім і англійською сказала декілька речень.
Знання дитини були просто вражаючими. Не дівчинка, а ходяча енциклопедія. Дивовижні знання з географії, історії, біології просто не давали можливості закрити рот від здивування.
Коли Оля пішла, то ми з Миколою Васильовичем просто сиділи і мовчали ще декілька хвилин. А потім він сказав, що взагалі не знає, в який клас направити цю розумаху. Адже знання перевершують навіть 2 і 3 клас.