Ми з чоловіком розійшлися давно. Нашій донечці Діані тоді було 5 років. Чоловік пішов, але обіцяв допомагати, чим зможе. Тоді був кінець 90-х. Жити було важко, кругом криза. Нам тоді здавалося, що разом нам складно, а окремо кожен гідний чогось кращого.
Донечка наша росла швидко. Пішла в школу — завжди найкраща й найрозумніша, вчителі хвалять, а я — пишаюся. Підросла й вступила в університет. І там їй все легко вдавалося. Вона у мене й спортом займалася — чудово грала волейбол. До всього ще й красуня: висока, статна, з довгим густим волоссям й зеленими очима.
Були у неї залицяльники, але на них Діана уваги не звертала. Але одного разу з’явився принц. Той самий, на білому авто. Донечка моя розцвіла, почала уважніше до себе приглядатися. Довго підбирала, в чому вийти, постійно зачіски міняла.
Але мова не про це. Жили ми з нею вдвох доволі скромно, але завжди мали все необхідне. Ми мандрували Україною та Європою. Моя Діана знає дві мови: англійську та французьку. Я працюю викладачем математики у школі. Ми ніколи не зациклювалися на накопичуванні якихось багатств. Ми просто цікаво жили й розвивалися. Але в нашому випадку це зіграло погану роль.
Довго моя донечка не знайомила мене з Тарасом, тим самим принцом. Я, навіть, запідозрила, що Діана соромиться мене. Вже всі сусіди та знайомі знали, що Діана виходить заміж за гарного, а головне — заможного хлопця. А я ще досі його не бачила й не знала, чи справді він такий хороший й порядний.
Але одного дня це сталося. Ми випадково познайомилися. Я зустріла доньку з Тарасом на вулиці. Діана дуже зніяковіла, але переборола себе й весело нас познайомила. Я запросила молодих на каву й Тарас радо погодився. Ми пішли додому. По дорозі я розказувала про Діану, про цікаві випадки з її дитинства, бо не знала, як себе поводити у такій ситуації. Але мені дуже допоміг мій педагогічний досвід роботи з молоддю. Ми з Тарасом відразу знайшли спільну мову.
Коли зайшли у квартиру, я бачила, як зніяковіла донька. Тому, я відразу пояснила хлопцеві всі нюанси нашої скромності — у нас немає шикарних ремонтів та меблів, але є вклади в майбутнє. У нас є вища освіта, економічна, перспективна. Я була чесна й відкрита з майбутнім зятем. Ми гарно поспілкувалися.
Коли Тарас пішов, Діана засумувала. Вона призналася, що відтягувала цей момент знайомства, бо, на її думку, ми дуже бідні. А потім додала, що у Тараса великий будинок й заможні батьки. Донька сказала, що Тарас, напевно, більше не захоче з нею зустрічатися, побачивши те, як ми живемо.
Але на другий день Тарас запросив Діану до себе, теж познайомитися з батьками. Зустріч пройшла дуже добре. Моя донька не може не сподобатися.
Молоді запланували весілля. Хоча ходять чутки, що батьки Тараса хотіли кращу дружину для свого єдиного сина. Звісно, в очі вони мені цього не кажуть.
Я думаю, Тарас — розумний, самодостатній чоловік. У нього своя думка. А ще, є любов. Чомусь моя донька вибрала саме його, а я довіряю вибору своєї доньки й сподіваюся, вона буде щаслива.
