Не скажу, що моє життя склалось найкращим чином. Мій батько п0мер, коли мені було 20 років, а матір захв0ріла незадовго після того. Їй потрібний був постійний догляд, а я не могла довірити її жодній іншій людині. Так і залишилась біля неї, не дбаючи про власне життя чи свій добробут. Не встигла отямитися, як матір теж п0мерла, а я залишилась одна, в свої 38 років.
Самі розумієте, що у такому віці вже не дуже багато шансів знайти своє щастя. Та й мені якось і не дуже хотілось. Я так звикла, що потрібно про когось дбати, що залишившись наодинці, нарешті змогла розслабитись. Я навіть стала насолоджуватись самотністю і стала наздоганяти усі радощі життя, які проходили попри мене усі ці роки. Я не шкодую, що доглядала за матір’ю, але мені довелось багато чим пожертвувати.
Одного разу мені написав старий знайомий нашої сім’ї. Захотів зустрітись, поговорити про матір і просто дізнатись, як у мене справи і чи не потрібна мені допомога. Він став приїжджати все частіше, а одного разу узагалі запропонував мені вийти за нього заміж. Щоб ви розуміли, йому вже майже 50 років. Сказав, що мені буде важко когось знайти, а він не хоче провести залишок життя на самоті.
Я постаралась ввічливо йому відмовити, але мене сильно обурила така пропозиція. Невже я схоже на жінку у відчаї. Я не думаю, що у мене вже зруйноване життя, чи що у мене немає шансу на щастя. Та й я б краще обрала життя на самоті, ніж одруження із чоловіком, якого я не кохаю.
Та й хто сказав, що самотня жінка – це нещасна жінка? Мене попереду чекає насичене життя і я планую розділити його з кимось іншим лише в тому випадку, якщо по справжньому закохаюсь.