Мій чоловік дуже добра людина. Він завжди всім допомагає, а його сім’я нахабно користується з цього. Ми вже 5 років як разом, скоро будемо святкувати річницю нашого весілля. За ці роки я пересвідчилася в тому, що Андрія використовують. В чоловіка є ще два молодших брати, обом вже за 20, середній вже одружений, а наймолодший тільки планує.
Ми з Андрієм виховуємо двох синів. Свого чоловіка я бачу від сили два місяці на рік. Решту часу він проводить на заробітках, на іншому кінці світу. Грошей заробляє дуже багато, але ж якою ціною! Діти тата майже не впізнають. А я вже кажу йому, щоб лишав ту роботу і вертався додому. Але він мене ніколи не послухає і все через батьків. Так вони виховали його.
Вони великі господарі. Як картоплю садити, так кілька десятків гектарів, те ж саме з іншими овочами, худобою. Їм постійно мало всього, постійно норовлять більше всього посадити, бо ж як менше посадять, то що ж сусіди скажуть. Але, як на мене, то є все дурня. Оці амбіції великих господарів вже ні до чого. Вони здоров’я не мають до того.
Так і мій чоловік звик, що завжди всього має бути багато і головне, все має бути спільне. Він вже третій рік на заробітках, а грошей його я ще в очі не бачила, бо все йде в нашу велику сім’ю. То одному братові треба на машину скинутися, то до весілля треба грошей підготувати, то братові весілля справити, то хату добудувати, щоб інший брат мав де з жінкою жити, то батькам щось треба постійно.
Я вже не витримую такого життя. Натякаю Андрієві, чи не пора нам зажити своїм життям, вкладатися у свою сім’ю. Батьки втовкли чоловікові, що він старший серед братів, отже має всім допомагати, ставити молодших на ноги. Але ж зараз це вже здорові мужики, які й самі мають думати щось, а не чекати, коли брат раз в рік приїде й дасть грошей на всякі їхні потреби. Я не спорю, вони всі працюють, але всі масштабні покупки, як от машина, будівництво, організація весілля — це все мій чоловік спонсорує. А мені каже, що буде час, коли нам все це вернеться.
Я щось не вірю, що такий час буде. Я колись запропонувала чоловікові добудувати на нашому подвір’ї невелику літню кухню. Андрій підтримав мою ідею, але ось допомоги ми не дочекалися ні від кого. В братів одразу ж появилися справи й чоловікові довелося наймати майстрів. Також Андрій купив машину. Формально собі, але їздить на ній вся сім’я. А потім подарував машину братові на весілля. Так чомусь брат свою машину одразу в гараж запхав і навіть приступити до неї не дає нікому, а машиною Андрія їздить всюди й свою жінку возить. Інколи й мені треба з’їздити в місто, купити щось, але я не маю на чому, бо машину забирає Вадим.
А мені з дітьми що робити? Заради чого мій чоловік жертвує своїми дітьми? Щоб молодші брати й батьки жили собі як в Бога за пазухою, поки мій чоловік чортзна де. Поки в нього є гроші й він їм всіх роздає, поти в нього є брати. Як тільки він перестане бути таким щедрим і вирішить щось для себе відкласти, я впевнена, в ту мить вся рідня від нього відвернеться. Це тільки питання часу…
