Я біжу з усіх сил. Моє дихання збилося, в боку поколює. Маршрутка має під’їхати через 3 хвилини, а мені ще бігти й бігти. Сподіваюся, що сьогодні мій день і відбудеться справжнє диво. Залишилося декілька кроків до того самого місця. Навіщо мені здався той торт, без нього точно б встигла. Але ж Назар так його любить.
Переді мною от-от закриються двері маршрутки. Буквально на останній секунді влітаю всередину. Одразу роздається телефонний дзвінок: «Так, коханий. Не хвилюйся, я встигла! У мене для тебе сюрприз» Сьогодні мій чоловік має поїхати у тривале відрядження. Ми не побачимось пів року. Його літак відлетить через годину. У нас буде десь близько 20 хвилин, щоб побути разом.
Полегшено зітхнувши, я проходжу далі в пошуках вільного місця. Дорогою всміхаючись до інших пасажирів. Вони посміхаються у відповідь. Дива таки трапляються.



