Коли моєму молодшому братові було лише три з половиною рочки, то тато пішов із сім’ї. Тож тепер, коли він захворів та потрапив до лікарні, то мама сама мусила сама із всім справлятися. І з малим в лікарні лежати, і на роботу бігати.
Оскільки жили ми тільки за зарплатню матері, то на лікарняний вона піти не могла.
Я ж також вся заклопотана, оскільки вранці біжу на пари, потім приходжу та готую щось і беру речі, несу це в лікарню мамі, ми міняємось. До ночі мама працює, а потім приходить до брата на ніч, я йду спати додому.
В цьому шаленому ритмі я остаточно закрутилася. І якось прийшла на день до брата, поклала пакет із обідом та змінним одягом для мами на стільчик в гардеробній, а сама пішла до вбиральні.
Коли я повернулась, то пакета на стільчику не було, там вже сиділа якась жіночка. Я виглянула на коридор і побачила чоловіка з моїм пакетом. Він ішов так неспішно, що мене аж роздратувало. Відразу я накинулась на нього із претензіями.
– Шановний! А у вас совість взагалі є? Ану віддайте мій пакет!
Я смикнула за той пакет і відкрила його, але там були не мої речі. Так соромно мені ще ніколи в житті не було. Звичайно, відразу перепросила та пішла шукати свої речі. Виявилось, та жіночка сіла на стільчик, а пакет поклала на підлогу збоку. Це ж якою треба бути неуважною, щоб цього не помітити.
Загалом, про ситуацію я вирішила забути, як про страшний сон. Але зробити мені цього не вдалось. Коли до нас прийшла ставити крапельницю медсестра, то повідомила, що лікар наш пішов у відпусту, сьогодні призначили нового. І хто ви думаєте виявився тим лікарем? Правильно, молодий чоловік, на якого я напала в коридорі.
Тоді я ще сто разів вибачилась за свою нахабність на недолугість. Юрій Макарович переконав мене, що нічого страшного не трапилося. Ми почали більше спілкуватись та жартувати. Потім він взяв мій номер і писав просто цілодобово. А згодом і запропонував зустрічатися.
Ось така комічна історія знайомства.
