З чоловіком ми заздалегідь вирішили, що на вихідні дні їдемо провідувати його батьків у селі. Ніколи з порожніми руками ми їхати звички не мали, тому і зараз увечері накупляли всього, а вже у суботу зранку були готові до поїздки. Поки не пролунав дзвінок у двері.
Саша відразу пішов до вічка, аби поглянути хто там прийшов. Так рано ми взагалі нікого не чекали. По той бік дверей стояв давній друг Саші, з яким товаришували ще в школі.
Коли гостя запросили до хати, то він не затикався ні на секунду, постійно щось розказував та питав. Пізніше зізнався, що адресу йому дали батьки Олександра, от він і вирішив заглянути. Ми не були проти таких візитів, але в цій ситуації просто не знали, що робити, оскільки вже стояли на порозі перед виходом. А як можна виставити чоловіка за двері, якщо він таку відстань проїхав, аби побачитися?
Я моргнула чоловікові, він все зрозумів без слів і пішов телефонувати батькам та все скасовувати.
Цілий день ми просиділи за столом, я на швидку руку щось накрила і ми до вечора вислуховували якісь розповіді Стаса. А увечері він попросив мого коханого показати йому якісь гарні місця міста. Коли виходили, то він підмітив, що завтра уже планує їхати додому.
Я подумала, що за одну ніч нічого страшного не станеться, нехай залишається. Але на наступний ранок за сніданком Станіслав заявив, що поки їхати не збирається, оскільки хоче піти та поглянути на університет, що у нашому місті, бо планує, що його донька буде туди вступати через пів року.
На наступний день він сказав, що ще піде до коледжу, а потім що ще не все дізнався, що хотів. І так продовжувалось цілий тиждень. У п’ятницю ввечері я сказала, що завтра вранці ми таки збираємось у село і більше переносити поїздку не будемо. Стас не був дуже задоволеним, але поїхав разом з нами автомобілем. Ми зупинились біля його хати, але чоловік сказав їхати далі до магазину.
Коли ми нарешті дістались до батьків Саші і сіли за стіл, то свекруха сказала, що тут усе ясно, як білий день. Останнім часом Станіслав почав часто випивати і жінка просто вигнала його після чергової сварки. І перед поїздкою до нас він забрав усі гроші із дому. А адресу йому ніхто не давав, сам колись записав, коли Сашко десь пробовкнувся. Ось так і знадобився у пригоді давній товариш.
Мені взагалі все одно на його сімейні справи, але навіщо було нас обманювати і обманом поселятись у нашому домі? Тепер переживаю, аби всі цінності вдома були на місці.
