Коли я сама працювала у сфері обслуговування, то керівник мені постійно торочив: «Клієнт завжди правий». Мені здавалось, що всі кафе та ресторани працюють задля хороших відгуків, бо вони формують їх репутацію. Особливо, якщо їх ціла мережа. Але мій випадок показав, що далеко не так все, як я собі вигадала.
Одного разу я відвідала заклад, який залишив настільки неприємні враження, що я вирішила ніколи в житті більше туди не іти і всіх своїх друзів застерегти.
Тоді у мене був важкий робочий день і я дуже втомилась, тому вирішила повечеряти у ресторані, аби не готувати вечерю. Тим паче проєкт на роботі ми закрили, то чому б і не дозволити собі гарний вечір?
Все було доволі добре. Я взяла меню, зробила замовлення та смачно поїла, а тоді вирішила, що час просити рахунок, тому і покликала для цього офіціанта. Він приніс мені його за кілька хвилин. І коли я поглянула на ті цифри, то зрозуміла, що вийшла кругленька сума. Коли відкрила гаманець, то виявила там багато дрібних купюр, бо саме обміняла все, аби розраховуватись без здачі у магазинах, адже з цим у них завжди проблеми. Тому такими купюрами і розрахувалась із офіціантом. Коли я почала одягати курточку, то той юнак підійшов до мене:
– Що ви за гроші такі залишили? У вас нормальних купюр немає?
– А чим ці купюри не нормальні? Гроші залишила такі, які в мене були. Що не так? Чогось не вистачає там?
– Вистачає, підрахували все до найменшої гривні. Чайових тобто залишити не бажаєте? Мені потім ваші копійки до ранку складати.
– А я зобов’язана залишати вам чайові? Де про це написано? В якому законі?
– Ніде. Але який тоді у мене заробіток буде?
Я розчервонілась так, як ще ніколи в житті не червоніла. Відразу просунула руку до сумочки, дістала гаманець і дала юнаку грошей. Але назавжди запам’ятала, що цей ресторан я буду обходити десятою дорогою. І ніколи нікому не радитиму туди навіть на поріг заходити.
