Я до нього ставився як до сина рідного. А він мені вирішив згадати про набір інструментів.

“Оце зять у мене! Я до нього ставився як до рідного сина. А він вирішив мені нагадити про набір інструментів, який я взяв місяць тому! У нього ж є ще кращий. Та Степан для мене пошкодував старих інструментів!” – так жалівся сусіду Василь Петрович.

А далі продовжував: “Яке ж воно скупе й жалюгідне! Їм ж їм віддав будинок свого батька! У Оленки та зятя грошей навіть немає, щоб житло переоформити. Тому обидва будинка: і мій, і покійного тата – на мені.  За землю, тобто город, подвір’я, та навіть за вивіз сміття оплачуємо ми з дружиною. Вони ж нічого там не роблять зовсім! Ми щосуботи приїздимо до них, щоб допомогти облаштувати двір та хату! Окрім того, привозимо постійно якісь продукти: сало, м’ясо, яйця, домашню курочку, овочі та фрукти. Що поробиш – вони молоді, ще не обзавелися господарством та й город не засадили! Взяли іномарку в кредит – тому працюють, заощаджують гроші.

Я приїхав до них місяць тому, бо Оленка попросила відремонтувати кран на кухні. Інструменти не всі прихопив. Тому донька принесла набір Степана. Я все полагодив. Посидів з Оленкою та кави попив. Сказав, що зять – молодець, файний набір господаря має! А донька вирішила мені віддати ті інструменти, адже всерівно Степан їх не використовує. Тим паче – зауважила вона, що у нього є дорожчий та кращий набір!”.

… “Набрид цей тесть! Одно ніс пхає туди, куди не потрібно! То те я не так роблю, то те! Завжди якусь поломку знаходить, щоб тільки приїхати! Як тільки вихідні – часу немає розслабитися! Воно мене дістало вже! Хочеться після важкого робочого тижня виспатися. А тут восьма година ранку – і тесть, і теща тут вже! А, може, по дрова поїдемо? А давайте сад посадимо – ми вам саджанці купили! Ми ж сім’я окрема! Нащо мені ті вказівки, що робити? З Оленкою стомлюємося. Хочеться відпочити разом зранку… А тут вставай, наче на роботу. Що не казали старим – результату немає!” – розповідав Степан своєму найкращому другу.

“Оцей Степан – таке ледащо! Я у його віці все для сім’ї робив! А він ще й сердиться! Та ще й Оленку налаштовує! Приїжджаємо до них… уже нормальні люди дбають, щоб мати щось. А вони ще сплять. Ну як так? Коли ж у них зробиться щось?” – нарікає Василь Петрович.

А зять тим часом жаліється колезі по роботі: “Тесть думає, що я не знаю, що ледачим мене обзиває. А я все для сім’ї роблю – щоб Оленка щаслива та задоволена була! У мене не завжди вистачає часу, щоб у будні зробити щось. Відкладаю все на вихідні. А тут її батьки приїжджають – і руки опускаються! Усе не так роблю! Купив набір інструментів я. Та потім знайшов кращий, більший, якісніший. Попередній на продаж виставив. Уже покупець знайшовся. А ті інструменти у тестя виявилися, бо вони йому треба, бо він робить, а я – ні! Образливо… чесно!”

“Зажалів для мене інструменти! Я ж не його новий великий набір взяв! Скупе таке!” – продовжував Василь Петрович.

“Я ж уже людям пообіцяв їх продати. А тесть мене нікчемою називає і перед Оленкою ганьбить. Я ж для них теж старався неодноразово! А тепер – поганий!” – говорить Степан.

…А як ви вважаєте, хто має рацію у цій ситуації – зять чи тесть? 

Оцените статью
Я до нього ставився як до сина рідного. А він мені вирішив згадати про набір інструментів.