Я довго не могла заспокоїтися. Виходить, що мама все життя обм _анювала мене. Мій батько живий!

Мене звати Софія. Мені 35 років. З маленького я зростала у неповній родині. Моя мама була суворою жінкою, я не могла зробити без неї ні кроку. А нещодавно з’ясувалося, що ненька мене обманювала все життя. І лише випадково я дізналася правду, однак це дуже зруйнувало мої стосунки з матір’ю.

Я з малих років знала, що батько з агинув. Та мені чомусь не дуже вірилося у це. Я не відчувала, що він на небі, як то зазвичай буває у діток, батьки яких пом ирають. Мені завжди здавалося, що я з ним обов’язково зустрінуся.

Та мама мене запевняла у протилежному. На питання “чому ми не ходимо до тата на могилу?”, вона відповідала коротко: “Тато зник безвісти. Він загинув точно. І я не хочу про це говорити!”

Так і проходило моє життя. Про батька я більше нічого не знала. Бабуся теж нічого не розповідала.

Потім я вийшла заміж. І тата, якого мені не вистачало в дитинстві, замінив мені мій чоловік Назар. Я за ним була, як за кам’яною стіною.

Коли я була на останньому місяці вагітності, чоловік відвіз мене до мами у село, на дачу. Тут і повітря свіже, чисте, і вітаміни щодня, бо є свій садок. Мені був корисним такий відпочинок. Та й мама нерви не псувала, бо поїхала за кордон. Тому ми з чоловіком вирішили оселитися тут. У селі було спокійніше.

Забула сказати, що будиночок у селі перейшов від покійної бабусі у спадок моїй матері. Якось я вирішила трішки перебрати старі речі і  натрапила на сімейний альбом. У ньому була світлина незнайомого мені чоловіка. Та найдивніше, що він начебто був мені і знайомим, адже я була неймовірно схожою на нього.

На звороті було написано: “Ларисі з любов’ю від Олександра”. Я зрозуміла, що то фото мого батька. А далі я натрапила на ще цікавішу знахідку – у невеличкій скриньці були листи від тата. Я читала їх майже цілий вечір і зрозуміла: тато не загинув, не зник безвісти. Він був живим!!! Мама забрала мене маленькою від нього і зникла, щоб він її не знайшов. Листи приходили на стару адресу і бабуся передавала їх матері.

У тих листах йшлося, що тато хоче бути зі мною, що він любить мене, але мати була невблаганною. Я не знаю, що між ними сталося. Та вирішила написати батькові, він був з Західної України. Як тільки дописала листа, у мене почалися перейми. Напевно, в той вечір я дуже перенервувала.

У мене народився син. Я назвала його Олександром. Мати дуже гнівалася на мене через це. Та я попросила її не лізти у мої справи. Вона була шокована цією відповіддю.

Та все ж таки я з ним зустрілася, коли він приїжджав на декілька днів. Я познайомилася також із бабусею.

Я розумію, що моя мама дуже вперта і невблаганна. Саме тому вона не повернулася до батька. А мій тато – справжній герой, він сміливий, добрий і мужній. Як добре, що я його знайшла!

З мамою стосунки зруйнувалися. Я й досі не розумію: навіщо було мені брехати? Що хорошого в тому, що я без батька росла?

Оцените статью
Я довго не могла заспокоїтися. Виходить, що мама все життя обм _анювала мене. Мій батько живий!