Я дуже шкoд _ую, що народила дитину в 40 років. Н _e люблю я свого сина.

Мене звуть Аліна. Мені 45 років. У мене двоє дітей: старшій донечці уже 20 років, а молодшому сину тільки 5.

Я розумію, що скажу жорстоко. Але… скажу так. Мій син зр уйнував мені життя. Коли я завагітніла, збиралася аборт зробити. Та чоловік відмовив мене. Я піддалася на його прохання. А тепер дуже шкодую про це. Не люблю я свого сина.

Ми з Олексієм познайомилися, коли я влаштовувалася на роботу. Почали зустрічатися. Завагітніла. Олексій, коли дізнався, що я чекаю дитину, запропонував одружитися. Я любила його і ми подали заяву до РАГСу. Зіграли весілля.

Зразу скажу, що я не була щаслива спочатку. Я ходила на роботу. А чоловік майже весь час вдома був. Він був «у пошуках себе». Так говорив мені Олексій. Цілими днями за комп’ютером. Все на своїх плечах у нашій сім’ї я тягнула: гроші заробляла, прибирала, їсти готувала, прала, посуд мила. Мені то все починало набридати.

Та коли я пішла у декретну відпустку, Олексію не було куди діватися. Він був вимушений йти на роботу. На мій подив, Олексій працював наполегливо, старався. Він досяг кар’єрного зросту і згодом його призначили заступником директора фірми.

Я вийшла теж з декрету і поступово наше фінансове положення почало покращуватися. Ми придбали нову квартиру і автомобіль, щоліта їздили на відпочинок за кордон.

Але раптово у мого чоловіка розпочалася криза середнього віку. Він був у тяжкій депресії і багато часу проводив за комп’ютерними іграми. Олексій скаржився на життя і абсолютно перестав робити все як по дому, так і на фірмі.

У мою голову вже частіше закрадалися думки про те, що з Олексієм треба розлучитися. Донька вже була майже доросла. А я хотіла жити у своє задоволення, бути вільною.

Я вже наважилася на серйозну розмову. Аж раптом зрозуміла, що завагітніла. Я була шокована. Друга дитина не входила до моїх планів. Я не знала, що мені робити.

Розповіла про все Олексію. Він почав благати мене не робити аборт. Чоловік пообіцяв мені змінитися:

– Можливо, Бог посилає нам шанс? Прошу тебе… Давай залишимо цю дитину. Я обіцяю, що все по-іншому буде!

Я вирішила народжувати. У сорок років!

Народився хлопчик. Олексій дійсно своєї обіцянки дотримався. Він допомагає мені в усьому, з сином весь вільний час проводить. Чоловік почав мені увагу приділяти, квітами, подарунками засипає. На роботі у нього теж усе налагодилося.

Здається, ідеальна сім’я у нас! Але… Мені цього не потрібно… Я цього не хотіла… Я прагнула у сорок років жити у своє задоволення, бути щасливою. А народжений син став для мене справжнім тягарем. Тепер я повинна жити лише його потребами. Все у ньому мене дратує: крики, сміх, плач.

Я не хотіла народжувати і чесно зізналася у цьому. Навіщо я послухала чоловіка і повторила все, що було зі мною ще 20 років тому?

Я хочу для себе жити у сорок років, а не дітей виховувати. А що тепер робити? Навіть не знаю. Олексій говорить, що у мене післяпологова депресія. Він радить мені поїхати на відпочинок, щоб відволіктися. Але я знаю, що все це не допоможе!

Оцените статью
Я дуже шкoд _ую, що народила дитину в 40 років. Н _e люблю я свого сина.