Я дивлюсь на нього і думаю, не хочу повертатися до чоловіка. З Михайлом нам добре разом. Він також приїхав жити тут. Дружина з ним не поїхала.

Ми з чоловіком маємо двох синів. Хлопчики давно виросли, обидва одружилися, живуть своїми родинами. Невістки горнуться до своїх мам, а до нас ходять тільки на свята. Навіть онуків няньчити мені не довірили ні одна, ні друга. У квартирі сидіти все літо немає бажання. Якраз в той час згадала про будинок у селі, який дістався мені від бабусі. Раніше ми часто їздили туди всією сім’єю. Сини любили там бувати.

Наразі ми вдвох із чоловіком. Навіть словами перекинутися немає бажання. Я запропонувала йому поїхати в село, подивитися будинок. Можливо потрібно щось полагодити. Будемо влітку часто їздити. Чоловік відмовився. Немає бажання робити, а тим більше в землі копатися.

Образившись на нього, поїхала сама. Будинок зустрів мене, виглядаючи з під високої трави. Якби чоловік поїхав, покосив би, а так, що я сама можу зробити. Мене окликнув чоловічий голос. Повернулася, впізнала Михайла, мого однолітка. Разом зростали. Я до своєї бабусі приїжджала, він до своєї. Допомагав мені Михайло весь тиждень. Покосив, траву прибрав, в будинку допоміг прибрати.

Я дивлюсь на нього і думаю, не хочу повертатися до чоловіка. З Михайлом нам добре разом. Він також приїхав жити тут. Дружина з ним не поїхала. Ось так. Мабуть, залишуся в селі. А чоловік і не помітить, що мене поруч немає. Адже скільки я тут, ні разу сам не зателефонував.

Оцените статью
Я дивлюсь на нього і думаю, не хочу повертатися до чоловіка. З Михайлом нам добре разом. Він також приїхав жити тут. Дружина з ним не поїхала.